Давня сила

Автор: Анатолий Танцюра / Додано: 01.01.20, 13:14:35

Хай це буде як привітання з Новим 2020 роком.

Дорогий онуче!

Моє життя добігає кінця. Надзвичайно тяжко виривати слова. Ти запитаєш, і це буде резонно, чому я відправив тобі листа, а не свою голографічну версію? Вибач мене, будь ласка, але мені так легше. Я ще живий. Мої пальці тримають кулькову ручку, яку я знайшов серед клунків, а ще папір. Слова переплетені в історії літають в голові немов метелики і я згадую своє життя водячи рукою по чистому аркушу. Шкода тільки, що ти не відчуваєш вагу цього листа. Хоча, роздрукуй його. Може відчуєш.

Ти мав би знати онуче, що я Перша Людина на іншій планеті. Я той, хто вперше ступив на неї. Сьогодні, коли я пишу тобі, відстань від мого дому на Марсі, до твого батьківського на Землі — двісті тридцять мільйонів кілометрів. Це багато.

Знаєш, а тут прекрасно. Коли я виглядаю через товстезне скло, то бачу червоно-багряну планету. Вранці непорушна, на вечір вона змінюється штормом, і я не бачу нічого крім пилу з маленьких камінчиків, що б’ють по моєму будинку із аерогеля. Не переживай, дім міцний і атмосфера Марсу йому шкодить. Інженери при розробці будинку використовували суміш із базальтового волокна, що видобувалася з марсіанських порід. Ще раз вибач, це лише слова. Було б набагато краще провести для тебе екскурсію. Я мрію про це найбільше. Мені тебе не вистачає. Я так хочу, щоб ти прибув до мене, глянув де я живу. Вранці, коли сонце сходитиме, я міг би показати тобі марсіанські урвища та кратери, а ще канали давніх висушених річок. Клянусь, ти перестанеш дихати від побачено. Знаю, ти бачив фотографії і кіно про Марс, але все не так. Тут все у тисячу разів яскравіше.

Я буває виходжу на поверхню у скафандрі. Він став моєю другою шкірою. Блукаючи між багряного каміння я дивлюся у небо і бачу перед собою темряву. Таку густу і холодну, що мені стає боляче. Я заздрю тобі з батьками... Тут самотньо.

Я хочу попросити тебе виходити в ніч і дивитися на зорі. Вони такі яскраві. Згадуй про мене, будь ласка. Це звучить так, ніби я здався. Мабуть. Час не відвернути, я старий. Прилетівши сюди я знав, що дороги назад не буде. Я так багато не зробив. Будь-ласка, не роби як я! Пообіцяй мені, просто послухай і зроби. Хай як ти на мене злитимешся.

Обійми тата та маму. Підійди і обійми. Хай вони посміхаються. Нехай в їхніх очах буде море сліз. А ще допоможи ближньому. І я не кажу за родину чи друзів. Будь уважним до кожного. В світі так мало добра, тож запропонуй своє. Поважай. Ми думаємо, що все знаємо і нікого не хочемо слухати. Можливо, але роби це як відчуваєш серцем. Воно лише твоє. З моїй все не так. Воно належить вам...

Коли народиш дитину, а це буде, підійми її до неба. Ти побачиш всю мудрість світу в її маленьких очах. Вони беззахисні і потребують твоєї допомоги. Відчуй цей дар. Доторкнися до цього обличчя і відчуй тепло. А ще запах молока. Маленькі ручки торкатимуться і надаватимуть сил. Зберігай в собі ці сили. А коли очі посміхнуться, зрозумій, що ти обраний. Вас об’єднано давньою силою. Це не фатум, не випадок, це — любов.

Ніколи не відступай. Падай, бийся, але кожного разу вставай.

Знаєш, одного разу ми з твоєю бабусею підіймалися на високу гору. Білий туман оповив нас, а боги низько вклонилися. Тоді я став найщасливішим чоловіком. А через рік народився твій батько. Бережи його, прошу. І роби все красиво.

За мене не переживай. В останні дні повітря у моєму будинку стало п’янити мене. Не можу надихатися. Я відчув, що мене заберуть скоро. Так дивно відчувати наближення смерті, але я не боюся. Ось чому я пишу тобі. Візьми хоч щось із моїх слів. Я не благаю їх вивчити та перечитувати, дублювати чи переказувати. Ні, просто довіряй. Відстань зробила мене сентиментальним, з гарячим серцем, я знаю. Але як таким не бути, коли це останній лист в моєму житті до свого онука?

Дорогий мій. Передай все хороше своїм нащадкам. Зроби так, щоб тобою гордилися, щоб тобою надихалися, щоб тобою жили. Всі оці роки, я жив тобою, бо схожий лист отримав і твій батько. Пригадуєш, як він тебе цілував. То були мої поцілунки. Зараз я торкаюся до тебе самостійно. І ніякі мільйони кілометрів не важливі. Довіряй собі і шануй інших. А коли прилетиш на червону планету, поглянь на урвища з кратерами та згадай мене. Тепер Марс належить тобі. Ми поєдналися давньою і безповоротною силою — любов’ю.

Коментарі:

Всього гілок: 2

Мар'яна Доля 02.01.2020, 06:29:21

Круто! Аж сльози на очі навернулися!

Мадам Бамба 01.01.2020, 16:22:42

Талановито і якось мелодійно! Можно вважати, що цей допис - епіграф до найближчих десятилітть освоєння далекої планети. Народилися вже люди, які чомусь вирішили освоювати Марс, програма місії запрацювала? Адже я не раз за останні пару років вже чула, як нинішні сорокарічні розумники мріють закінчити життя дідусями, що полетіли на Марс назавжди. Ви теж до них належите?

У гілці 4 Коментарів. Показати

Останній коментар в гілці:

Анатолий Танцюра 01.01.2020, 16:41:59

Мадам Бамба, Звичайно! Щось схоже на «заборонений солодкий плід». Тільки тут страх перед новим та невідомим.

Books language: