75 секунд до кохання

Розмір шрифту: - +

Глава 2

Він.

Говорять життя змінюється, але чи це так чи ні. Я не знаю... річ в тім, що я як людина якій двадцять п’ять років зовсім не вірить в бога, чудеса чи навіть долю. Але зараз стою поряд з дівчиною, яка спить у моєму ліжку.

- А вона гарна — тихо позаду мене проговорила Марі моя домогосподарка. Я повернув голову і подивився на жінку. Час не жалкує її. Сиве волосся. Голубі очі наповненні турботою та стомою, зморшки, але вона мені як мати.

- Звичайна вона — відповів я після того як знову повернув голову до ліжка.

- о ні містер Беннет....Вона особлива. Занадто особлива. Вона ніжна, гарна і така стомлена життям. Воно принесло їй занадто багато болю і страждань, але її ангел охороняє її від помилки. А можливо дає їй ще час, щоб стати щасливою.

- Дивно. Ви все кажете наче її знаєте.

- А навіщо її знати. Завтра її тут не буде. Завтра не буде нічого. Все буде як вчора. - проговорила Марі і пішла з кімнати. Сівши поряд з ліжком крісло я нахиливши голову я закрив очі. В середині все боліло. Марі права завтра вона зникне з мого життя. Більше я не буду бачити цю дівчину. Навіть не буду пам’ятати її. Завтра я почну новий день як сьогодні зранку. Все стане звичним. Телефон знову завібрував. Мама. Чорт я обіцяв приїхати. Знявши у гардеробній мокрий костюм я одів спортивні штани і футболку. Як позаду мене хто вже стояв.

- Ви хто? - тремтячим голосом проговорила все не спяща красуня.

- Я Алекс. Ви впали під дощем і я вас привіз до себе додому. Вам краще?

- Ви....хотіли мене? Зґвалтувати? - проговорила дівчина, а на очах вже стояли сльози.

- О ні...Я навіть не думав про це. - з посмішкою на обличчі проговорив я підійшовши до неї блищи. Боже яка вона маленька з ростом.

- Так. Ви всі чоловіки однакові. У вас в думках лише одне. У вас лише одна ціль затягнути дівчину у постіль, а потім на ранок покинути її — прокричала дівчина. Її рука замахнулась дати мені ляпас, але я її зловив її руку, своєю вільною рукою я обхопивши її і притиснув до себе. Її голубі очі як море подивились на мене. Я добре чув як стукає її серце.

- містер Беннет до вас прийшла ваша мати — проговорила Марі, увійшовши в кімнату.

- Ой — проговорила жінка коли підняла голову.

- Я зайнятий. Можете це їй передати.... Скоро прийду. - проговорив я не відводячи погляд від красуні.

- Відпусти мене.

- Добре тільки зроблю дещо....

 

****
Вона.

Він наклонився так низько і його губи доторкнулись до моїх губ. Блискавка пронизала моє тіло і воно відмовило. Я поринула вперед, відповідаючи на поцілунок. Емоції захопили мене. Мозок покинув мене, а серце кричало так гучно, що нічого не було чуто. обхопивши

його шию руками я наблизилася ще більше. Я забула про все. Боже, що він зі мною робить. Ноги стали ватними, тіло ослабло. пам’ятаю як Сара розповідала про свій перший поцілунок, але це те, що не можливо передати. Зовсім. Бажання прокинулось одразу.

- Ти звичайна......Але я хочу....Тебе. - проговорив він не голосно. Я хотіла повернутись на землю, але не могла. Я занадто високо злетіла. Він відпустив мене. Поправивши своє волосся він вийшов з кімнати. А в дзеркалі я побачила дівчину яка посміхається. Вона була лише у футболці, волосся ще трохи мокре, але посмішка сіяла. Боже. Закривши очі я порахувала до десяти і відкрила очі. Я ще досі була сама. Але я впала на землю. Повернулась і зрозуміла це була помилка. Велика помилка.

Натягнувши джинси які були майже сухі. І швидко вийшла з кімнати. На першому поверсі горіло. Я побачила Алекса і моє серце замерло.

- Алекс досить так жити....Кожного дня нова дівчина..... Послухай мене -проговорив жіночий голос

- Мама....Я вже стомився від таких розмов — проговорив Алекс спокійно.

- Тобі треба сім’я — проговорила жінка.

- Вам варто піти — позаду мене проговорила жінка. Повернувшись я побачила жінку.

- Добре, але як?

- Я вас проведу, щоб Алекс не бачив — проговорила жінка і повела мене коридором. Вона йшла швидко, а я за нею. Через хвилину ми були біля огорожі.

- Даю тобі пораду. Не з’являйся більше ніколи в цьому домі. Забудь про все....Так буде краще - проговорила жінка і пішла в дім. А залишилась на темній вулиці. Серце майже заспокоїлось. Наче нічого не було. Тільки губи пам’ятали ще досі його поцілунок. І все. Закривши очі я вдихнула прохолодне повітря і почала йти в пошуках виходу. Перед очима ще досі появлялась картина як ми цілувались. Про, що я думала коли відповіла на поцілунок. Він був таким не звичайним. На диво ні одна книга та розповіді Сари. Признаю це був самий перший мій поцілунок. Не у ві сні, ні в житті. Так я багато разів уявляла як це станеться. Якщо закрити очі я одразу уявляла як хлопець швидко підійшов до дівчини і одразу притягнув її до себе, їх губи стикнулися і настав той самий палкий поцілунок. Як раз почалась злива і все стає ніжно й романтичним. Але в мене не так. Це було неймовірно ніжно. Все було досить повільно, але кожна клітина мого тіла ожила й почала знову дихати. Моє тіло відчуло, щось нове й незвичне. Таке дивне й таке приємне. Закривши очі я почала глибше вдихати холодне повітря. Емоції зникли і наступила лише стома. Котра була для мене звична.

Кінцівками пальців я доторкнулась до своїх губ, і від згадування поцілунка на лиці з’явилась посмішка.

Ні я не закохаюсь в нього. Обіцяю собі. Зараз не час



Незнайомка

Відредаговано: 31.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись