А відьми тут тихі - 2

Розмір шрифту: - +

Глава 4

В квартирі Романа окрім пилу, що назбирався через його тиняння просторами України було навіть досить охайно. Речі не розкидані, все по місцях просто порожньо.

- Мені потрібно прийняти душ. Дай щось з твого одягу, бо мій весь тепер з запахом.

- Сорочка підійде? - з сумнівом покосився він на мене.

- Давай.

- А одяг в пральну машину закинь. - розпорядився господар.

- Має приїхати замовлена їжа, телефон і гроші я залишу на столі.

- Які гроші?

- Все на столі. - відмахнулася від нього.

Ванну кімнату можна було охарактеризувати кількома словами: зручність, функціональність, простота. Приглушена пастельно колірна гама, натуральні відтінки. Прості, лаконічні лінії. Функціональні меблі та сантехніка. М’яке, розсіяне світло. В такій ванній почуваєшся себе комфортно, затишно, спокійно. Мені сподобалося. Усе підібрано зі смаком і любов’ю. Відразу захотілося новий ремонт затіяти, але я згадала, як проходив старий і запал відразу зник.

Стала під душ, поки струмені води лупили по моєму тілу, потягнулася за шампунем. Шампунь був навіть дуже чоловічий з активними компонентами, шавлії, ромашки, ментолу, розмарину, чебрецю. І мав, якщо вірити етикетці надати волоссю свіжості та природного блиску. Налила собі на долоньку. Рідкий, прозорий і дуже з ароматом цієї свіжості. Прийняла, як належне, бо зараз було головне змити той неприємний, нудотно-солодкий запах, що переслідував мене. Терла до скрипу шкіру. Підставлялася під колючі цівки води. І ніяк не могла розслабитися. Як крізь пелену я сприймала зараз саму себе. Нили скручені напругою м’язи, вистукували дятли в голові, розгойдувалася по жилах тривога й жужмом з ніг збивало відчуття сюрреалізму. Ради собі я поки не давала. Та й сховатися під душем від усього світу теж не могла. Неохоче та все ж я вимкнула воду. Дістала рушник. Та, що ж зі мною таке? Що ж так важко? Що за відчуття наче я десь загубилася між світами. І там мені вже місця немає і тут якось не того… Просто нанівець перевела труди по поверненню себе. А там хоч повертати то є кого? От в чім питання. Чи я не для цього світу, чи то він не для мене…Скиглило і нило сум’яття чистої води. Ох і скруха прикрутила. Так! Давай! Зберись! Потім ще буде багато часу розпадатися на атоми, реплікувати, як молекула ДНК і як імунна система вибудовувати захист організму. А зараз я спокійно вийду до Романа, ми повечеряємо і будемо жити далі. Так? Моя ж ти тривожна я сама? Що коїться в моїй голові? Я ж розумом усе розумію. І здається адекватно сприймаю. Або ж то мені так хочеться думати. Гаразд. І з нотками болісної недомовленості я вся така прихопивши волю в кулак пішла до Романа.

Роман отримавши доставку їжі, все чесно розклав на кухні і навіть хлюпнув коньяк в грановані склянки. Поглядом комп’ютерної томографії пошарово та поступово він пройшовся через тонкий шар тканини, оцінивши той внутрішній зміст, що стояв перед ним.

-І?

В кращих традиціях Єрмолаєва я заломила брову. І подумки хмикнула. От тобі результат сугестивного впливу на людину.

- Погано виглядаєш.

- Та, ти що?! - вдавано здивувалася я. - А зазвичай-то, після і морально і фізично важкого дня, я з виглядом феї неземної дома ще вечерю готую і стриптиз біля жердини танцюю.

- Гей, я об’являю себе нейтралітетом.

- Претензій немає. Все, що я хочу це дожити до смерті.

- Класний план крихітка. - підняв він склянку.

- Перестань вже на мене дивитися, як на убогого блукача. - похитала я головою. - Все в межах норми. Краще розкажи мені друзяка, а що у вас тут відбувається?

- Все в межах норми.

- Що сталося? Де Ніна з дітьми?

Роман відвів очі. І саме це сколихнуло занепокоєння.

- В її батьків. Сказала, що їй треба подумати і відпочити. - неохоче відповів він.

- Цебто? Ти звісно ще той подарунок, але наскільки мені пам'ять не зраджує любила вона тебе в купці з усіма твоїми еківоки.

- Слухай, давай не будемо зараз про це…Я ще не готовий.

- Добре. Давай про роботу. А що в дідька відбувається?

- Ну, ти ж бачила…

- Я навіть пристойних слів дібрати не можу, щоб виразити тобі, що я бачила. То ж, не люляй мою нервовою системою соколику.

- Залюбитися можна. - зітхнув Роман. - Як же я все ж за тобою скучив.

Потягнувся він до мене і нагло обійняв.

- Задавиш ведмідь. - пискнула я, коли вже від міцних обіймів забракло повітря. Відпустив, попередньо облапавши.

- Романе! - проричала я. - Я тобі не дівка на виданні.

- Пардон. Ти просто вся така ладненька, аж тяжко втриматися.

Геть без натяку на каяття пробурмотів він.

- Чума ти нечемна, в мене до речі хлопець є.

- Точно.

По типу він так схаменувся, що відразу відсів подалі від мене. І взагалі вкрай саме зараз зацікавлений їжею.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 16.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись