А відьми тут тихі - 2

Розмір шрифту: - +

Глава 10

Кілька днів нічого не відбувалася. Я ходила на роботу й тихо шаліла бо попри мої потуги в мене нічого не виходило. Кажуть, що люди залежно від світогляду по-різному бачать причини проблем та способи їх вирішення. Не знаю, що там з моїм світоглядом було не так, але крокодил не ловився, а кокос не ріс. Я ні на йоту не просунулася. Шальки терезів мого незадоволення гоцали між бажанням все спалити і покропити святою водою, та кинути в гугл запитання:» Я невдаха, що робити?». Шок, моральна травма і стан паніки. Ще й дрова у вогнище нервових відчуттів підкидав Єрмолаєв.

Бо чудасії від Єрмолаєва продовжилися. Якщо кажуть, що талант - це здатність вірити в успіх. То в Єрмолаєва з усім цим було добре. Його віра була непохитною, як сонце в небі, впертою, як стадо баранів, невиправдана, як витрати наших можновладців, затята, як злодій рецидивіст й наполегливо витягувала те, що ховалося в найпотаємніших куточках душі. З витонченою грацією носорога він продовжував за мною нишпорити. Й то гризло мене, як міль плаття.

Здорове з’ясування стосунків - це коли чоловік і жінка на рівних можуть висловити все, що накипіло. На мої ж питання, в чому проблема? Він не відповідає. Закрадалося відчуття, що він обманює мене. Як виправити те, я не знала.

Недоречно згадалася довга розмова з психологом, яка збирала мою особистість до купи. Тоді вона сказала, що один і той самий чоловік може відрізнятися кардинально в залежності від того хто з ним є поряд. Тоді червоною стрічкою я провела себе і Сашину дружину. Він був з нею бо вона була безпорадною, слабкою, а він був лицарем. А я завжди могла собі дати раду…

Заполонили сумніви, а чи все я зараз правильно роблю? Хотілося для себе зрозуміти в який момент поїзд зійшов з рейок і мчить в невідомому напрямку. Й що сталося, чому в місті поряд мене знаходиться чоловік з маніакальною ідеєю тотального контролю? Що я пропустила?

Ця душевна буча не добавляла мені доброго настрою. Я була смикана, знервована й злегка нагадувала ураган зачинений в пляшку. Як я могла вклепатися в цю задушевну халепу, я ще не розуміла. Та від самої себе ще від рання хотілося повіситися. Прямо як в анекдоті: « Як роздратувати жінку? Швидше за все ти її вже бісиш.»

На роботу я вже зайшла сердита, як 300 спартанців. Та непорядок в голові довелося вгамувати. А то Дем’ян навіть наблизитися до мене боїться. Бодай його! Треба взяти себе в руки, нерви в коробку, волю в кулак, віру в серце й під невсипущим духом моїм бадьорим жеребцем скакати далі в світле майбутнє. Що може бути ліпше караючої совісті? Тільки завзяття та енергія неослаблених бажанням зробити якусь дурню.

Воля людини, здатна творити дива. З нею й молитвою на вустах зосередилася на роботі.

Навіть нічого так, до вечора дотягнула. Як тільки сховала своє роздратування білим світом, то навіть Дем’ян наважився підійти з поточними питаннями.

В кінець дня знову сиділа на підлозі, пила каву й думала з якої сторони спробувати ще підійти, щоб в мене все вийшло.

Втомлена була вкрай, то ж навіть не зреагувала, коли двері відкрилися з ноги й увірвався здичавілий Ромчик. Ромчик використовуючи всю свою багату лексику комусь експресивно пояснював…ну якщо то перекласти в людську мову…то щось потрібно змінити, бо є чимало збоїв у процесі…і він видно не зовсім зрозумів, свого опонента …і то все неймовірно складно у функціонуванні. Навіть заслухалася пишну, розкішну, гойну ту мову. Роман вхляв верещати, злобно вимкнув телефон і перевів налиті кров’ю очі на мене.

- Напруження знімай зворотно-поступальними рухами. - хмикнула я на його погляд.

- Та…- жалібно якось він похлопав очима.

- Ну, що там в тебе? Потрапив в халепу? Погруз в лайні? Що за повний соцпакет дурні?

- Нормально все. - видихнув він.

- Угу? А виглядаєш так, що хочеться тебе послати за якісь дальні рубежі. - зітхнула я. - Грузи вже, що сталося?

- Якась засада. - заспокоївся він і грузно рухнув поряд мене. - Щось цілий день одне гімно. Все не працює. Посипалося буквально. Таке враження, що то виплекана змова. Довкола одні пальнуті на голову. Ти тільки не ржи. - суворо поглянувши на мене попередив він. - Та цілий день дзвонять якісь дебілкуваті виродки з непристойними пропозиціями. Й що мені тільки не пропонували, навіть подумати не міг, що у людей така схиблена уява. - вивалив категорично сердитий Роман свої біди.

колючий погляд я відчула перше, ніж побачила Єрмолаєва. Він стояв у дверях, його погляд чорною мамбою повзав по Роману. Почувши його останні слова він ледь помітно посміхнувся посмішкою молодого та смертельно небезпечного демона. М-дя, мозок йому явно переклинило й він заскучав в обителі здорового глузду й холодного розрахунку. Мій прискіпливий погляд він зловив й в його очах промайнуло оте бентежне, що я вже бачила. Я вже навіть сумнівів не мала, хто влаштував негаразди в житті Романа. Єдине було незрозуміле, що Роман йому зробив? Якась причина мала бути. Це я вже знала,Єрмолаєв ніколи нічого не робить просто так. Та сам він морозився на пряме запитання. А зараз в його очах був виклик. От же ж запалько в якого в голові ведмеді гарцюють.

- Я зрозуміла циганський табір з піснями і танцями.

- Найду того причинника ноги і руки повидираю. - завершив свою сповідь Роман.

- Як все цікаво…- зухвало усміхнувся Єрмолаєв.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 21.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись на передплату