А відьми тут тихі - 2

Розмір шрифту: - +

Глава 13

Страх - найсильніша людська емоція. А найсильніший страх - страх перед невідомим. Тамтамом гупала кров у скронях. Я майже оглухла. В очах потемніло. Зморгнула. Нервово ковтнула слину. Й обережно оминаючи друзки та розкидані речі на ватних ногах пройшла в кімнату.

Єрмолаєв з пляшкою в руці сидів притулившись до ліжка, а довкола був повний гармидер.

-А що тут відбувається? - ошаліло витріщилася на все це. - Я чогось не знаю? Нас грабували? Боги зійшли з розуму? На квартиру напустили 10 кар єгипетських? Домові влаштували війну? Квартира зіткнулася з паралельним світом?

Поки верзла всілякі дурниці, навіть вдалося скажене серцебиття й переляк вгамувати й той дикий жах потихесеньку розтискав свої кігтики і відпускав з свого полону.

Єрмолаєв був п’яний, з темними колами під очима, з поглядом гулкого відчаю та струмливим по шкірі відчуттям самоти. Це зачепило. Так зачепило, що стиснулося серце й по шкірі пішов мороз. Ураганний коктейль емоцій з злості, що я ні в лихого нічого не розумію, відчаю, що я не можу це змінити й пережитого страху, що так мною ще колотив захлеснув собою світ. Закусила губу. Цей біль розвіяв океан мороку перед очима.

- Де ти була? - й собі він закусив губу.

- На роботі. - мій голос майже не тремтів.

- Я не зміг до тебе додзвонитися.

- Я до тебе теж. Бо ти трубки не брав.

- Бо я не міг до тебе додзвонитися. - немовби то мало все пояснити, пальцем потикав він у мене.

- Ясно. Ти не додзвонився і що? Вирішив то відсвяткувати?

- Що відсвяткувати? - перепитав він.

- Це в тебе пляшка… - я уважно придивилася, що він там пив, - горілки. Огогошеньки, то ти це святкуєш чи сумуєш?

- Чому ти пішла? - байдуже так навіть запитав він.

- Бо я на роботу взагалі пішла. - тяжко зітхнула я.

- На роботу? - задумливо перепитав він.

- Так. Я туди начебто останнім часом ходжу. Та бачу, що говорити з тобою не має змісту. Ходімо, зараза ти така важка, в душ.

стонами та матюччям, що аж у горлі задерло, мені все ж вдалося його підвести з підлоги.

-Зрозуміло, чого коли наші жінки сумки тягають, то навіть коні обертаються і дивляться на них з повагою. Мій пупчик зараз здається бантиком зав’яжеться. Єрмолаєв, золотко, а давай ніжками. Лівою потім правою. Отак. Красунчик.

З прокляттям на вустах, та відчуттям, що йдемо по мінному полі всіяному граблями, лельом-полельом ми добиралися до ванної.

-Соколине око, а стільничка ми з тобою оминемо?

Стільчик ми не оминули. Ми його підгилили, що він влетівши в стіну загубив ніжку.

-Гаразд, нечисть ти моя ненаглядна. Не сильно й треба було. - провела я поглядом, втрачений стілець.

У дверях ванної Єрмолаєв втратив рівновагу й феєрично влетів у ванну. Мені вдалося, тільки дивом, загальмувати ліктем об стінку. Моїм улюбленим ліктем. Боляче. Від душі вилаялася. Не знаю, що забив Єрмолаєв, але він тільки застогнав й спокійно розлігся у ванній в одязі.

Побавила забитий лікоть. Пошипіла, як конаюча гуска. Мстиво вкрутила кран з холодною водою й безжально направила лійку на Єрмолаєва. Він лаявся й пирхав від води. Та в мене навіть рука не здригнулася. Я безжально поливала його холодною водою. Й тільки коли вже він почав відчутно зубами цокотіти екзекуцію я припинила.

- Живий? Ай, молодець. Тепер тихенько вилазимо з ванної і роздягаємося.

- На..що ти мене му…чиш? - процокотів він.

- Я тебе ще й тішу. Тобі гріх жалітися. Так! Стоїш? Світ стоїть на місці? - чи то кивнув, чи то його від холоду скрутило. - Добре. Ти просто роздягнися й не вбийся. А я тобі за це червону доріжку… піду замету.

Вийшла. От же п’яне чудовисько. Колись, здається мені бабуся говорила, що чоловік не побоїться здаватися слабким, тільки з коханою жінкою, якій він довіряє. Навіть не знаю, як то оцінювати… Ще правда вона мені говорила, що жінка відповідальна за стосунки в сім’ї, а чоловік відповідає за те, що відбувається навколо сім’ї. - з незадоволенням нагадала я й це собі. Цебто мій косяк. Ще б зрозуміти в чому саме…

Прибрала з полу друзки. Перестелила ліжко. Поставила розкидані стільці, які ще могли стояти, на ніжки. Виникла навіть бузувірська думка зробити щось дуже погане цьому прибитого у цвіту соколику. А щоб не кортіло більше такого скоювати. А то у цієї хирлявої на голову зарази 10 хвилин шалу, а мені хоч оприбирайся.

Я пів ранку репетирувала розмову з Єрмолаєвим. Й страшенно переживала з того приводу. От, нагальний приклад, що ми переживаємо за речі, які з нами ніколи не трапляються.

- Ну, що?

Заглянула я у ванну, після того, як прогорнула доріжку до спальні та до кухні. Щось шамотні вже чутно не було. Затурбувалася.

- Ой, який молодець, навіть сором’язливо рушника на стегнах зав’язав. Ти чемпіон. - похвалила я тільце, що спиралося на пральну машинку.

- Чого ти злишся? Ти мене сама кинула. А Вікторія не моя подруга. Я її найняв.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 16.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись