Айрін. Іскра

Розмір шрифту: - +

Розділ 1.6

Я швидко обшарила його кишені й несказанно зраділа, знайшовши там ключ і - за нанесений моїй персоні збиток - приємну таку компенсацію у вигляді туго набитого монетами кошеля. Хоч якась користь із Шеррінга все-таки була.

- Спасибі за вашу турботу й підтримку, ваша світлість, - сердечно подякувала я, випрямившись. - Віками не забуду, що ви для мене зробили.

Сунувши кошель за пояс, я рвонула до дверей з усією спритністю, на яку була здатна. Виявилося, що не дуже-те й легко. Тому що чи то через денний пост, чи то через пережитий кошмар мене качало, начебто хронічного п’яничку, руки тряслися, а в роті з чогось дуже відчувався присмак смаленого пір'я.

Навіть у замкову щілину ключем вцілила не з першого разу, а тільки коли перевела подих і труснула головою. Не те щоб це дуже мені допомогло, але хоч кімната вальсувати перестала. Я нарешті впоралася із замком і вилетіла з кімнати, закривши її на ключ. Уявила, як лорда ранком із цієї самої кімнати будуть діставати, і на душі стало трошки легше. Хоча зловтішатись і негарно, але я не могла собі відмовити в тій маленькій слабкості.

У коридорі, слава всім богам, нікого не було. Може, вийде прошмигнути повз зал? А там через кухню до Тарима.

Тітка Валена перед матір’ю в боргу була. Коли мати її сина цією весною ледве не з того світу витягла. Раптом пам'ятає і якщо не допоможе, то хоч не здасть.

Так тому й бути.

Але встигла я пройти тільки повз двоє дверей, як на сходах почулися важкі кроки, голосні п'яні суперечки й дівоче хихикання. Чорт! Здається, охорона лордівська теж відпочивати вирішила вже. Я закрутила головою в пошуках виходу. Вертатися до несвідомого лорда й далеко, і страшнувато, бігти - нікуди, тому я, скоріше з відчаю, аніж на що-небудь сподіваючись, штовхнула перші двері, що впали в око. Але ті зненацька відкрились самі, і мене інерцією внесло прямо в кімнату.

У тому польоті, я когось ледве не знесла з ніг, зачепилася носком чобота за доріжку й ледь не вилетіла у вікно. Але сьогодні явно був мій день, тому як вилетіти мені не дали, галантно притримавши за пояс.

Пречудово! Я повернулась й зустрілася очима зі своїм рятівником. Він на той час відпустив мій пояс і відступив до виходу, де й стояв, обпершись на вже закриті двері й схрестивши руки на груди.

Чужинець. Здається, проїздом, такі в нас надовго не затримуються. Переночували - і ранком тільки пил по дорозі за ними.

Я мазнула по ньому поглядом, відзначивши високий зріст, широкі плечі й нетиповий для цієї місцевості колір волосся - як спілий мед. Очі гарні, кольору лісового горіха, а вії як у дівчини, довгі й густі. Рівний ніс, піджаті губи... Верхні ґудзики чорної сорочки з дорогого сукна розстебнуті...

Я навіть задивилася мимоволі.

- Як це..? - почав чоловік, але шум у коридорі підсилився, і я, приклавши палець до уст, скомандувала:

- Ч-ч-ч-ч-ч!

Здається, такої нахабності він від мене й зовсім не очікував, тому як дійсно замовк, протому прямо так - з відкритим ротом. А я прислухалася до шуму в коридорі.

Тільки б не вирішили поцікавитися, не потрібно чи чого лордові Шеррінгу.

Хоча це вже навряд чи. Світлість точно дав особливі розпорядження щодо цього вечору і якщо зараз не прочухається й не почне тарабанити у двері, то ніхто мене не кинеться.

Гомін за дверима стих, і я полегшено видихнула, плюхнувшись на підвіконня.

- Фуф!

- Це все, що ви мені хотіли сказати? - глумливо поцікавився незнайомець.

Ой, якось негарно вийшло. І я поспішила виправитися.

- Дуже вам дякую, пане! Ви тільки що врятували мені життя! – щиро і від душі подякувала я.

- Завжди будь ласка. Що-небудь ще? - єхидно поцікавився рятівник.

- Та ні… що ви?! - мотнула я головою, але після передумала й кивнула: - Хоча…Так! Можна скористатися вашим вікном?

Незнайомець знову підняв брову, але відповів:

- Якщо це вам так необхідно...

Напевно, він щось ще хотів додати, але головне я почула й далі витрачати час не мала наміру:

- І знову дякую! - перебила я його вже в другий раз і відразу повернулась й звісилася у відкрите вікно. - Тарим! Тарим, де ти там?

- Отут я, - відгукнувся мій старий друг, прилаштовуючи драбинку саме на два вікна лівіше. - А ти...

- Потім. – відмахнулась я. - Сюди її тягни!

Тарим, благо, питань більше задавати не став, і через пару секунд драбина вже впиралися у вікно кімнати чужинця.

- Ще раз спасибі! - вирішила я бути ввічливою, вилазячи у вікно. - Якщо вам коли-небудь знадобиться моя допомога - не соромтеся.

- Неодмінно! - якось задумливо й ошарашенно пробурмотів чоловік, навіть не зрушившись із місця.

Але я вже не слухала, швидко спускаючись по приставним сходам - нонизу, до свободи, і подалі від лорда Шеррінга.

- Куди тепер? - запитав Тарим, ледве я зстрибнула з останньої сходинки на землю.



Олена Гуйда

Відредаговано: 01.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись