Академія Наййа (дилогія) Чернетка!

Розмір шрифту: - +

Глави 15 - Епілог

Глава 15

Щоб пролита нами кров не була марною,

нам не залишається нічого,

крім як пролити ще більше.

(с)Code Geass

 

До осіннього балу залишилось два тижні. Всі наййа в очікуванні студентів з інших академій носяться з тим, як прикрасити зал, яку тематику обрати ( що дуже смішно, осінній бал говорить сам за себе), й головне, що одягнути. Декан пропонує просто тему осені, жовтий колір, листя, золотаві сукні з такими ж формами для хлопців, але старости кожної групи проти. Врешті решт обирають жовто - червоні кольори й тематику невмирущих та самих пристрасних квітів - троянд. щоб їх. Я вже починаю ненавидіти саму їх форму, а при назві здригатись.

Сьогодні зранку прокидаюсь із відчуттям болю у грудях. Після вчорашньої розмови з Тімом та розумінням, що між нами нічого не буде, не так, як я хочу, у душі щось нестримно щемить, до сліз. Така реакція навіть раціональну частину мене дивує, що вже казати про серце?...

В бібліотеку все ж таки встигаю навідатись у хвилини вільного часу після пар. Чудова жінка, що там працює допомагає знайти книгу, де написано про шлюб для чистокровних. Правила їх життя. Товстелезна книга має назву " Кодекс Наййа". В одному з розділів знаходжу декілька абзаців про допустимі відносини ( з ким ), і справді. Чистокровні можуть одружуватись, заводити дітей або з такими, як і вони, або з людьми. Якщо ж виникає пара чистокровний - напівкровний, вищі по положенню наййа з ГУНу роблять все, щоб не допустити можливість створення сім'ї. А далі нарешті описується чому не дозволяються шлюбні відносини між такими: виявляється при зачатті дитини елементна магія чистокровного не приймає "брудну" напівкровки, виникає внутрішній дисонанс, а дитина в майбутньому може стати загрозою для всього світу. Все. Більші ні краплі інформації:чому, звідки така впевненість, чи були випадки?...

Сьогодні на парі місіс Андели ми слухаємо лекцію про землю:

- Магія землі ідеально поєднує в собі як атакуючі, так і оборонні техніки. У цьому її відмінність. Її методи набагато жорсткіші, ніж у магії води і, тим більше, повітря. Маги Землі воліють придушувати супротивників міццю, не даючи їм шансів. Кам'яна / Земляна левітація: найпростіший і найпоширеніший прийом. Полягає в тому, щоб піднімати камінь або маси землі в повітря і направляти до цілі. При цьому використовують різкі поштовхи ногами або руками. Відповідно, чим більша майстерність, тим більші маси можна переміщати. Земляний щит: піднімання каменів або скель перед магами. Дуже сильний захист. Але також техніку можна використовувати як атакуючу — піднімаючи маси землі під ногами супротивників і відкидаючи їх.Руйнування: при використанні можна зруйнувати будь-який камінь, навіть якщо маг і не має велику фізичну силу. Дуже корисно проти іншого мага землі, руйнуючи камені і маси, що він посилає.Землетруси \ Тріщини: б'ючи до землі ногами, руками або зброєю, можна «підняти» з неї великі маси, посередньо створюючи струси землі й тріщини.Маніпуляція піском: спосіб робити пісок м'якішим і сипкішим, для занурення супротивників і техніки. Або навпаки, ущільнювати його, для створення твердої поверхні.Стіни: маги землі можуть створювати стіни із землі і використовувати як в бою, так і звичайному житті, для будівництва.Маніпуляція матеріями: магія землі не обмежується тільки ґрунтом і камінням. Маги можуть також маніпулювати вугіллям, дорогоцінними каменями, кристалами і навіть позаземними предметами, як метеорити.Фільтрація води: можна об'єднати магію води разом з магією землі. Тоді можна очищати воду від бруду, каменів і іншого. Маг землі усуває забруднюючі фактори, а маг води утримує воду.Хмара пилу: маг землі може піднімати і управляти маленькими частинками пилу для створення хмар різного розміру, щоб забезпечити прикриття. Як бачите, - на завершення каже викладач, посміхаючись, - магія землі як на мене, найкраща з усіх.

Після обіду, розповідаю Найлі про нашу вчорашню розмову із Дейнолдом. Подруга спочатку якось знітилась, а потім на її обличчі з'являється вираз "Я придумала дещо класне"! І цим класним виявилось, що я просто повинна прийняти пропозицію Енді піти з ним на бал.

- До речі, потрібно вибратись у місто: перше - ти без форми, Емін скоро почне виписувати штрафні бали, а наші результати за три роки мають вагомий внесок у майбутньому, коли будуть визначати куди нас відправити, у яку точку стіни, або ж уряду, і друге - ти без сукні.

- Ти ж розумієш, що для того щоб погодитись, мені потрібно підійти до Енді, а я просто фізично не можу цього зробити! Мене тіпає тільки при одній думці про нього.

- Пропоную так, сьогодні після тренувань ... і не дивись на мене так, ти повинна піти на індивідуальне до Тіма й показати, що ти не розклеїлась.

- Але я розклеїлась, Най.

- Ухххх, Рейен, ну не можна ж бути такою шмарклею. Ти підеш на тренування, а після нього я тебе буду чекати із Деном Гаразд? І посмішку вже натягни, а то відчуття, що в тебе хтось вмер!

- Наааай....- важко тягну. Якби вона знала, як чомусь тремтить серце при одному згадуванні його імені...

- Не Нааай, а давай дівчинко. Сама ж сказала, що у вас з Тімом в будь-якому випадку не вийшло б нічого. Влада такого не дозволяє, так що....та - дам, відкрий очі й подивись, можливо поряд ходить хтось хто підходить тобі.

- Хто? - Сумно запитую.

- Та навіть то й же Енді, він хороший. Дай йому шанс.

- Ти знущаєшся. Не дам. Не можу. Все, я йду збиратись на тренування з чистокровним.

- Витримки тобі, Рей. - Подруга обіймає. Біля моєї кімнати ми прощаємось.

Переодягнувшись, відчиняю двері й застигаю. Адна Нім стоїть навпроти підійнявши руку для стуку.

- Привіт. - Каже, хитро всміхаючись. - Чула Тім тебе відшив? Думала, що врятував тебе раз і все, ти його кохана на віки?

- Що? Ти про що?

- Я про вашу вчорашню розмову. Погано, коли можеш розраховувати тільки на секс, так? Моя тобі порада, знайди когось іншого для тренувань, тому що ми з Тімом ВЖЕ зустрічаємось, а я не хочу, щоб біля мого хлопця терлась напівкровка, досить того, що доводиться вас терпіти на парах.

- У мене на ТВОГО чистокровного ніяких планів, Адна, так що заспокойся. А в пару нас поставили тренери, тому до них і підходь, проси. А тепер відійди, я поспішаю.

- Тільки дивись, щоб слина не потекла в спортивному залі, і пам'ятай, Тім зайнятий мною.

Фиркаю, відштовхую блондинку й поспіхом йду по коридору. Серце тріпочеться у грудях, а щоки розчервонілись від такого приниження та образ. Він її.... Господи. Таке відчуття, що третьокурсник не може сам за себе по перейматись.

В спортивному залі мовчки кладу пляшку води біля одного з матів нічого не кажучи Тіму, який в одних спортивних штанах ( чому він без хоча б футболки? Знущається??) пересуває мати, й витягує з-за широких дверей дві круглі дошки з намальованими на ній цілями. На стіні поруч висить різна холодна зброя: кинджали, ножі, мечі різних розмірів.

- Спочатку згадаємо, що пропустила, а потім будем вчитись влучності. - М'яким тоном каже, що я аж зі здивуванням переводжу погляд з ножів на нього. - Після осіннього балу у всіх виїзні тренування й загартовування бойового духу. Ти повинна бути готова.

- Добре. Що робити?

- Розминка. - Посміхається.

Годину ми повторюємо всі рухи, випади, блокування ударів які я вже знаю. Декілька разів опиняюсь лежачи спиною на матах з чистокровним, що нависає наді мною, який напевно не розуміє, як важко знаходитись у такому близькому фізичному контакті поряд, згадуючи поцілунок. Його знайомий аромат окутує з ніг до голови. Здається, що я пропахла м'ятою сама. На кілька зайвих секунд хлопець затримується на мені, а потім наш бій починається знову.

Тепер стоїмо навпроти мішені. Дейнолд протягує мені невеличкий ніж, встає позаду руками ставить моє тіло у правильне положення допомагаючи. Його міцні груди притискаються до спини, тепле дихання лоскоче потилицю. Як витримати? Можливо Адна права, потрібно попросити замінити тренера? Тому що я не можу ось так просто стояти поруч. Постійно хочеться обернутись до нього, притиснутись ближче й відчути поцілунок на вустах.

- Тримай лікті вище, вагу розподіли на дві ноги, а тепер пробуй. Не намагайся одразу попасти в середину, спробуй для початку хоча б зробити так, щоб лезо застрягло у дереві.

Вкладаю всю силу в кидок й ніж летить до мішені. На жаль не долетівши з глухим звуком падає на підлогу.

- Ще раз.

Ще годину Тім вчить кидати ножі. Раз за разом мій опиняється на підлозі, його ж точно потрапляє у ціль.

- Нічого страшного - каже, побачивши під кінець моє засмучене обличчя - мало в кого виходить з першого разу. До завтра.

Підбирає своє кенгуру й прямує до дверей залишивши так і стояти навпроти мішені.

- Тім. - Кличу.

- Так? - Обертається на виході.

- Ти правда зустрічаєшся з Адною?

На секунду, на одну коротку секунду я бачу тінь на його обличчі.

- Правда.

- Я рада за вас. - Буркаю під ніс. А що ще сказати? Що я хочу з тобою зустрічатись, і ні я не хочу просто сексу, і так я читала чому ми не можемо бути разом. Хоча це я хочу бути із ним поруч, він же хоче просто сексу.

- Ти читала у бібліотеці...

- Кодекс? Так.

- Ти розумієш..?

- Я не пропонувала тобі заводити сім'ю, Тім. - Нервово всміхаюсь. Він більше нічого не каже. Просто тихо виходить зі спортивного залу.

Після тренування Найла чекає мене під дверима моєї кімнати, спираючись на двері у компанії Дена. Побачивши мене її обличчя сяє радістю.

- Нарешті. Давай швидко перевдягайся. Декан нас відпустив під відповідальність Дена.

Чистокровний по доброму дивиться на мене вітаючись кивком голови.

- Я швидко.

Наспіх приймаю душ, затягую волосся у хвіст й вдягаюсь по тепліше. Осінь цього року не довго була теплою.

Четверо виходимо з території замку. Я, Дена, Найла ( яка скоро помре смертю хоробрих) і Енді. На нього намагаюсь не дивитись, та якби не відверталась очі все одно повертаються до персня на пальці. Ві немов манить мене до себе.

Найла йде трішки попереду зі своїм хлопцем про щось мило розмовляючи. Ми ж з блондином йдемо у повному мовчанні. Я розумію, що задумала подруга. Вона хоче щоб ми з моїм колишнім однокласником пішли на бал, а це означає, що чи я, чи він повинні про це заговорити. Ось тільки я не буду цього робити. Мені навіть стояти поруч не хочеться.

Вечір стрімко опускається на землю. Радує, що неподалік від академії є гаражний масив, в якому стоять авто наййа. А ще більше приносить задоволення те, що у Дена воно є і зараз ми прямуємо до нього. Йти десять кілометрів до міста пішки зовсім не хочеться.

Через хвилин п'ять сидимо у машині. Найла постійно кидає на мене підбадьорливий погляд, всівшись на переднє сидіння. Нам з Енді дісталось заднє. Він постійно несміливо на мене дивиться, поки думає, що я не бачу цього.

Ніколи не була в містах, які знаходяться так близько до академії. Моє рідне містечко було занадто далеко. А це...це вражає величністю. Височезні будівлі з різнокольорового скла з голограмними зображеннями товарів на них, безліч людей, машин, не дивлячись на вечір. Всі кудись спішать, перемовляються, сміються. Дорослі Наййа спокійно стоять у компанії людей ведучи якусь дискусію за чашечкою кави.

Ден і Енді відправляються в чоловічий магазин спеціально для Наййа, де шиються костюми на бали. Ми з Найлою йдемо у жіночий. Вірніше вона мене туди веде, адже я зовсім не орієнтуюсь у місті.

Магазин зустрічає м'яким світлом зі стель й безліччю нарядів.

- Чим вам допомогти? - Запитує молода дівчина, трішки старша за нас.

- Нам потрібно дві сукні на бал і спортивна форма для неї. - Поглядом вказує на мене.

Продавець всміхається й веде нас в один із багатьох залів. Спочатку пропонує мені форму, поки подруга з іншим консультантом йде обирати сукню. Багато часу для цього не потрібно, тому зовсім скоро приєднуюсь до Найли. Перемірявши з десяток суконь нарешті зупиняємось кожна обравши те, що сподобалось. Щасливі та всміхнені виходимо із покупками з магазину.

- Шопінг завжди підіймає настрій, правда?

- Так. - Сміючись відповідаю, знову обводячи поглядом будівлі.

- Тепер знайдемо хлопців і в академію. Я чомусь відчуваю себе не у своїй тарілці без Дена.

Швидко знаходимо своїх наййа у найближчій кав'ярні до нас. Вони, виявляється вже давно обрали вбрання на бал. Так що ми із відчуттям виконаного обов'язку сідаємо в авто та виїжджаємо за межі міста, залишаючи цей котел киплячий життям.

- Рейен, - починає Енді. - Можна тебе запитати?

- Так. - Стримуючи дихання відповідаю, помічаючи погляд подруги, який кричить, дай йому шанс виправити помилки.

- Я хоче тебе ще раз запитати чи підеш ти зі мною на бал?

- Я подумаю,Енді. - Сухо відповідаю. І я справді поміркую над цим.

- Добре...

Несподівано авто зі скрипом шин зупиняється. Інерційно відкидаюсь на спинку сидіння.

- Що трапилось? - Перелякано питаю в один голос із подругою.

- Демони. - Рубить Ден. - Сидіти в машині, перший курс. - Дивовижно, як хлопець перетворюється в одну мить із приємного хлопця у воїна та захисника. Виходить з авто й засукавши рукава светра, скинувши куртку ще в авто, встає спиною до нас у світлі фар.

- Можливо йому допомогти? - Нажахана ситуацією, питаю Найлу. Вона ж просто із великими очима сидить скануючи свого хлопця поглядом.

Три демони стоїть перед ним огидно посміхаючись.

- Я допоможу. - Каже Енді й поривається відчинити двері.

- Стояти! Ден сказав сидіти тут. Сиди. -Перериває Найла.

- Най, може справді допомогти? - Нерішуче питаю.

- Рейен, ми напівкровки, що ми зробимо? Тільки відволікати його будемо...

- Ти впевнена? А я думаю допомога йому потрібна.

Перед Деном виростає ще декілька демонів. Срібні татуювання тягнуться по обличчі гублячись під одягом. Раптом наше авто підлітає у повітря й декілька разів вертиться навкруги своєї осі, а потім зі страшним скреготом падає на землю.

Двері відчиняються й невідомою силою ми троє вилітаємо на асфальт. Я проїжджаюсь обличчям по твердій поверхні. Кров одразу починає текти з ран. Важко підіймаюсь на ноги й кличу подругу.

- Найла! Найла!

Краєм ока помічаю Енді, якого відкинуло спиною в одне із дерев край дороги. Він поки що лежить без свідомості, стискаючи перстень, а ось рожевоволосої дівчини ніде не видно. Ден вже веде боротьбу із демонами, жбурляючи в них вогняні та водяні кулі й захищаючи себе щитом зі шматків ґрунту поруч, який вихором його оточує. Перший раз бачу таку силу та красу в дії. Але бачу, що надовго його не вистачить. Демонів стає все більше, а сили чистокровного закінчуються. А я думала наш резерв безкінечний....

" Візьми перстень. Я допоможу " - Шепоче в моїй голові знайомий дівочий голос. " Ти врятуєш усіх..."

Не залишаючи собі час на роздуми підібгаю до Енді й стягую перстень. Надягаю собі на вказівний палець і як не дивно ,він сідає ідеально.

" Тепер йди до чистокровного. Допоможи йому. Увімкни свою магію".

Роблю, як говорить голос. Наближуюсь до Дена. Він бачить мене та кричить, щоб тікала, їх занадто багато, та я його не слухаю. Відчуваю, як жар розповсюджується по тілу. З кінчиків пальців зриваються іскри немов вогники опроміненні у темряві. Зосереджуюсь. Рахую до трьох, згадуючи сьогоднішні слова Тіма, які казав перед тим як поцілитись в ціль на мішені: " Ти зосереджена. Ти відчуваєш ціль. Ти знаєш куди бити. Тобі не потрібно її бачити. Ти стріла. Ти вогонь. Ти сила".

- Дякую Тім за допомогу. - Шепочу до себе й жбурляю в демонів, які помахами рук намагаються зруйнувати щит Дена і в них це виходить, вогняні кулі розпечені напевно сильніше ніж ядро землі. Потім подумки перетворюю нові кулі в ще декілька, дублюючи кожну й за допомогою повітря розкидаю їх на демонів позаду передніх.

А потім хтось штовхає мене в спину.

Демон з довгим чорним волоссям та дивними срібними візерунками на обличчі нависає зверху нахабно посміхаючись.

- Попалась, напівкровка. - Нахабно говорить.

Намагаюсь зосередитись, та напевно у наййа справді є який певний ліміт сил, тому що все, що відчуваю, це жар в грудях, та не можу навіть іскри витягнути з себе. Відповзаю до дерев, розтираючи кров під носом та на щоці.

- Не чіпай мене. - Шиплю.

- Я тебе не буду чіпати. Ти підеш на корм Дармару.

- Хто такий Дармар?

- Той, кого ми намагаємось пробудити. Він допоможе нам, демонам.

- В чому ж? - Відповзаю ще далі, помічаючи, що Ден майже без сил, Найли так ніде і немає, а Енді у відключці під деревом.

- Кривавий камін, напівкровка. Нова війна на порозі.

- Вам потрібен артефакт? Навіщо?

- Навіщо? - Сміється. - Ми змінимо саму реальність! Демони більше не будуть сидіти у підземному світі. Демони будуть правити на поверхні.

- Ні янголи, ні наййа вам не дозволять.

- Побачимо. - Якось байдуже стискає плечима. - Не тікай, твоя кров йому потрібна. Він ще не може сприймати концентрат чистокровних. Нам пощастило. Цілих три напівкровки разом.

Напевно він бачить моє вмить бліде обличчя, тому що каже:

- Так, рожева в нас. Правда встигла комусь ще подзвонити, але чим більше вас, тим краще Драмару. Всі будете кормом.

Яскраве світло фар б'є в очі, засліплюючи. Не бачу хто приїхав, але краще б не приїжджав. Водяний струмінь збиває демона з ніг, відправляючи того в політ в інший від мене бік. Одразу ж біля мене хтось присідає, але засліплена не бачу хто...

Це Тім.

Невже Найла встигла зателефонувати йому?

- Рейен, - стурбовано запитує, торкаючись ран на обличчі, - ти як?

- Нормально. Дякую. Що ти тут робиш?

Чистокровний допомагає встати на ноги й міцно притискає до себе, обійнявши. Одразу ж гублюсь в ньому, немов тільки й це мені потрібно.

- Теж був у місті. Найла зателефонувала, довелось кинути Адну й відправитись до вас.

Від почутого з'являється гіркота у роті. Адна була з ним. Ну а що я хотіла? От же дурепа. Звісно ж з ним. Ідеальна пара.

- Яка краса - проноситься біля нас й ми двоє відлітаємо до авто Тіма. Я приземлююсь спиною на капот, Тім же на асфальт. Одразу ж встає, кидає занепокоєний погляд на мене та побачивши, що я ще ціла, починає запускати в демона вогняні кулі.

- Сховайся ! - Кричить.

Відмітає одного демона за іншим, поспішаючи на допомогу Дену.

" Ти повинна теж допомогти. В тобі ще є сили." - Знову цей голос.

І я слухаюсь. Тому що голос правий. Я повинна допомогти. Демонів занадто багато.

Поки Тім вириває дерева з землі запускаючи їх у демонів, я підпалюю їх струменями вогню. Повітрям допомагаю собі, націлюючись у тварюк, що хочуть зруйнувати все, випити нашу кров. Дейнолд ставить перед нами щит із пилу та землі, підтримуючи стіну Дена, кинувши на мене злий погляд. Очі кажуть: " Я ж сказав сховатись", а я відповідаю: " Я можу допомогти".

Тім запускає ще одне дерево в натовп підземних жителів, а я його підпалюю. Дейнолд киває мені й робить те саме з іншими деревами.

Через хвилин двадцять, спільними зусиллями ми знищуємо майже всіх. Решта, що залишились поранені, а не купкою попелу, тікають.



Стефанія Лін

Відредаговано: 25.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись