Академія Наййа. Книга І

Розмір шрифту: - +

Глава 7

Найкраща помста - величезний успіх

(с)Френк Сінатра.

 

День починається ще гірше ніж закінчився. Будильник нав'язливо тріщить, сповіщаючи, що потрібно вставати, а тіло протестує всіма силами. Болить все: ноги, руки, спина, навіть прес, якого в мене ніколи не було. Декілька хвилин ще ніжусь під ковдрою, та потім все-таки встаю. Потрібно встигнути зібратись, привести себе в нормальний стан хоча б ззовні й поснідати.

Зав'язую волосся в тугий хвіст, вдягаю прості джинси та футболку з принтом. Троянду, яка досі немов тільки зірвана залишаю на столі. Перед дзеркалом намагаюсь замастити тональним кремом синьці під очима, але марно.

Як не дивно, хоч і повертаюсь думками до Енді, мене це більше не хвилює. Чомусь раптом стало все одно. Ну справді... Яка мені різниця, що він там хоче, чому тут навчається? Найла права, потрібно просто удавати, що його не існує, не звертати увагу та забути старі образи. Так, нехай мені досі боляче від його вчинку, нехай пензлик так і лежить у футлярі з фарбами, та знаю, ще прийде момент, коли знову зможу малювати.

В їдальню йду сама, змішуючись з іншими студентами. Беру на сніданок тости й сідаю за наш з подругою стіл. Ось тільки дивно, що її ніде не має. Невже побачення настільки вдалося?? Але шукати відповідь на своє питання не потрібно. Як раз в цей момент підходить Найла в обіймах Дена: всміхнена а ще більше ніж завжди.

- Добрий ранок, Рейен. - Говорить та сідає поруч. Ден же цілує її в кінчик носа та посміхнувшись мені йде до своєї компанії третьокурсників. Переводжу погляд на Тіма. Цікаво, як він та інші на це відреагують? Але, як не дивно, хлопці за їх столиком мовчать щодо цього, ну або ми не просто не чуємо слів.

- Як побачення?

- Чудово. - Найла щасливо всміхається. - Він такий ніжний, люб'язний...веселий.

- У вас вже дійшло до поцілунків...

- Нам де не по п'ятнадцять, Рейен. Мені вісімнадцять, йому двадцять. Ми дорослі люди.

- Ага, натякаєш, що деякі в цьому віці вже дітей народжують? - Весело запитую, жуючи тост.

- Ха-ха. Так. Ні. Нам ще зарано. Взагалі - то Ден запропонував мені зустрічатись.

Тепер дивлюсь на дівчину здивовано. Ось так одразу? Після одного побачення?

- Ти не боїшся?... - та Найла не дає закінчити питання.

- Рейен, навіть якщо це така ситуація, як і в Тіма в тому році, це не означає, що я буду лити сльози - це по перше, в по друге - не думаю. Ден ніколи не ставився до напівкровних погано. А ще він мій тренер, так що...

- Просто будь обачною, Най. Не хочу, щоб ти засмучувалась через когось. Подруга починає сміятись.

- Рейен, повір мені, я не з тих, хто любить постраждати на публіку. Все буде добре, не переймайся цим.

Поснідавши відправляємось у 25 аудиторію на пари місіс Андели. Сьогодні чистокровні знову займають ряди, що вищі. Ми ж, напівкровні, сідаємо поряд один з одним.

- Доброго дня. - Викладач поспіхом залітає до класу: бліда та стривожена. - Відкривайте зошити та записуйте. Сьогодні тема - вогонь. Певним джерелом і символом магії вогню служить Сонце. Сонячне затемнення, коли місяць закриває сонце і коли буквально зникає вся магія, яскраво демонструє тісний зв'язок магів з цим об'єктом. Характерні риси — швидкі, точні атаки, всього на мить проявляють неймовірну силу (на кшталт вибуху). Це оптимізує сильний тривалий наступ, жертвуючи захистом для більшої потужності, а необхідність попереджувальних пострілів робить магію вогню найнебезпечнішою з усіх чотирьох магій стихій.Маги вогню використовують внутрішнє тепло свого тіла як джерело створення вогню. Це протиставляє вогонь іншим стихіям, маги яких використовують вже готові елементи (але маги вогню теж можуть контролювати вже палаючий вогонь). Тут менше захисних дій, ніж в інших системах. Для захисту створюються і використовуються вогняні стіни, щити, ухилення від ударів і перенаправлення полум'я.Вогняні кулі: найпростіша техніка, ударом кулака створюється маленька куля, що летить у напрямку удару. Ланцюгові удари (послідовний викид вперед кулаків обох рук) дозволяють чинити тривалу атаку. Розмір кулі залежить від попередньої підготовки й концентрації; великі кулі летять повільніше.Вогняні струмені: найпростіша техніка, струмені випускаються з пальців, кулаків, долонь.Кинджали: маленьке полум'я, що не відривається від руки та формою схоже на кинджал. Застосовується в ближньому бою. Дуже неефективно і непрактично.Вогняний батіг: струмені полум'я, що не відриваються від рук і повторюють їх хвилеподібні рухи, як справжні батоги. У магії води є така ж техніка, але для неї береться вже «готова» вода, а маги вогню створюють знаряддя самі.Щит: захисна дія. Маг створює вогняну стіну перед собою, щоб відбивати атаки й вибухи. Випромінювання тепла: нагрівання рідин, металів або розтоплення льоду. Випускати вогонь для нагріву необов'язково, тепло виходить від долонь, як від закритої печі. Блокування вогню: умілий маг може погасити або перенаправити вогонь, кинутий у нього іншим магом, за допомогою удару кулаком або поштовху долонею.

- І пам'ятайте, не важливо, яка стихія підкорюється вам напівкровки, на жаль чистокровні завжди будуть сильніші, просто тому що володіють чотирма елементами. Тому вам потрібно доводити свою майстерність не просто до автоматизму, її потрібно вдосконалювати та додавати хитрість. Без хитрості  проти чистокровного ви ніщо.

Після таких слів міссіс Андела просто виходить з класу, залишивши нас сидіти ще п'ять хвилин в аудиторії, адже друга пара ще не закінчилась.

- І до чого це попередження? - Несподівано питає Арчі повернувшись до всіх. - Напівкровні та чистокровні наййа працюють разом. Для чого говорити таке?

У класі всі мовчать. А що сказати? Арчі правий! Ми не вороги. Нехай чистокровні нас не долюбляють, нехай ми їм не подобаємось, але щоб вступити в бійку таким способом....такого ще не було. Тоді й стає зрозумілим питання Арчі. Для чого нам говорити такі слова?

Після пари, за десять хвилин перерви мчу у свою кімнату, перевдягаюсь в спортивну форму і забігши до їдальні за пляшкою води, за хвилину до початку пари опиняюсь в спортивному залі. Викладачі сьогодні не виставляють нікого в шеренгу. Просто стоять біля стіни, голосно кажучи, щоб вставали зі своїми тренерами. Вишукую поглядом чорнявого хлопця з неймовірними сірими очима, й сама себе одразу ж проклинаю за те, що взагалі пам'ятаю, який в нього колір очей. Це ж не потрібна для мене інформація.

Тім стоїть на тому ж місці де ми вчора тренувались. Підходжу до нього, ставлю пляшку неподалік й одразу знімаю кофту на змійці, залишаючись в одних штанах та майці. Не знаю, як йому не жарко в кенгуру, та мені вже душно.

- Розминка. - Коротко каже й встає навпроти мене.

Спочатку показує прості рухи: мельниця, ножиці руками, нахили шиєю в різні сторони, присідання, підіймання ніг. Одразу же відчуваю, як все починає нити та боліти ще більше. Кожний рух дається насилу. Тім бачить моє весь час скривлене обличчя й чомусь всміхається, але нічого не каже, коли бачить, як я халтурю.

- Тепер будем вчитись блокувати верхні удари. Ти б'єш, я ставлю блоки. Уважно дивись за моїми рухами. Робимо все повільно.

Важко зітхаю. Як можна повільно бити??

Починаю завдавати удар за ударом спостерігаючи за тим, як Тім їх блокує. В процесі він розповідає, як краще блокувати той чи інший випади. Потім ми міняємось місцями, і тепер я повинна встигати поставити захист. І мені доводиться, тому що якщо не закрию хоча б обличчя руками, то буду ходити з синцями та підбитою губою. Раз за разом Тім наступає, аж поки я не опиняюсь пастці: спиню в стіні, а навпроти тісно притиснувшись до мене він.

- Слабачка - тихо каже. - Ти повинна вирватись. Спробуй.

Обережно виглядаю на інших студентів, сподіваючись побачити, що їх так само спіймали, але як виявилось в таке потрапила тільки я. Ніхто з тренерів не притискається до першокурсника так тісно, не даючи навіть зробити ковток свіжого повітря. Найла ж взагалі на пару з Деном завмерли та спостерігають за нашою імпровізованою виставою. Саме огидне, що Ден, ніби розуміє щось таке, чого не розумію я - всміхається.

- Ти не міг би відійти? Розумієш, на нас всі дивляться...

- То й що? Я ж не пропоную тобі секс прямо тут, я кажу вирватись з полону! Уяви, що це демон притиснув до стіни твоє напівмертве тіло та тепер хоче випити всю твою кров. Як тобі таке?А? Тому забудь про всіх. Роби те що кажу.

Відчуваю, як від такої близькості щоки швидко червоніють. Мені стає не просто жарко, я відчуваю, що горю з середини. І найдивніше те, що мені в якійсь мірі подобається таке. Подобається, як Тім притискається. Подобається втягувати носом аромат його парфумів: свіжа м'ята змішана з чимось солодким. Але мені не подобається, як тіло реагує на нього.... Це не правильно.

- Я не знаю як.... Що мені робити?

- Бий. Нападай. Виривайся.

Помічаю, що тренерів в залі немає. Чому їх не має, чому вони не спостерігають за ходом тренувань? А ще підмічаю, що Енді з розлюченим обличчям прямує до нас стискаючи руки в кулаки. Та що ж це робиться? Йому то яка справа??

- Рейен, я чекаю. - Шепоче Тім. - Чи тобі сподобалось?

- Що?.. Ні... Так... Боже... Звісно ж не сподобалось. Зараз я щось вигадаю...

Нічого кращого, ніж спробувати відштовхнути долонями у груди в голову не приходить тому роблю саме так. Тім хапає мене за руки й викрутивши їх назад притискає тепер спиною до грудей.

- Попалась. Погана ідея.

Енді застигає прямо перед нами. Поглядом знищує Тіма. Та я впевнена, що йому все одно. Як там Найла казала? Найкрутіший чистокровний? Здається так. Таким як він плювати на все і всіх.

- Якісь проблеми? - Говорить Тім до Енді.

- Так! Відпусти її.

На жаль не можу бачити обличчя Тіма, але в повній мірі споглядаю реакцію Енді. Звісно, як же так, наш найбажаніший хлопець зі школи тепер став просто Енді.

- Енді, просто зникни - кажу так і притиснута до чистокровного.

- Чув, що дівчина каже...- відчуваю, як всміхається позаду мене. - Зникни.

- Дівчина? Не напівкровка? - Саркастично питаю.

- Вибач. - Відпускає. - Напівкровка. П'ять хвилин перерви.

Енді мовчки відходить в сторону, кидаючи на мене ображені погляди. Ніби я в чомусь винна? Ніби вони мені потрібні! Ніби я йому щось обіцяла. Не розумію для чого взагалі вирішив удати благородного принца. Що це за показуха була? І головне для кого?

П'ять хвилин проходить швидко. Не встигаю навіть відсапатись. Ще півтори години заняття виснажують мене не на жарт. В кімнату плетусь сама, в самому кінці усіх студентів. Найла ж завзято та так, ніби то не її тільки що дві пари змушували тренуватись, кудись відправилась з Деном.

-Що у тебе з ним? - Наздоганяє Тім, при тому виглядає так, немов прийшов з якогось відпочинку. Ось як йому таке вдається? Ні задишки, ні опущених плечей, ні втоми у погляді.

- Нічого. - Відповідаю.

- Так? А мені здалось....

- Тобі здалось. Ми просто вчились в одній школі. Разом.

- О, у напівкровок є життя? - Уїдливо каже.

- А ти думав ми спимо вісімнадцять років як мумії, а потім оживаємо, щоб вступити в академію?

- Ні. - Тепер сміється. - Взагалі то я думаю, що таким як ви не місце тут. З вас виходять слабкі воїни.

- Чудово! То що, тепер не навчатись? Сидіти в стороні?

- Факт в тому, напівкровка, що на жаль, зараз чистокровних все менше. А знаєш чому? - Зупиняє мене, схопивши за руку вище ліктя. - Тому що такі як ми закохуємось у людей, слабких створінь. Я вважаю союз наййа та людини потрібно заборонити.

- Не розумію, чого ти причепився до мене з цим. Я тут нічим не зараджу.

- Ти не бачиш просто основного, напівкровка! Чим більше таких як ви, й чим менше нас, тим слабша стає стіна на кордоні світів! Тим важче захищати землю. Тих же людей.

- Можливо ти правий. - Погоджуюсь. - Але я вважаю, що напівкровки теж можуть стати сильними. Можливо це справді проблема, що чистокровних залишається менше, хочу судячи з того, що у мене тільки чотири напівкровних одногрупника, а всі інші - чистокровні, то ти зарано панікуєш.

- Так, та років через сто, можливо двісті - це стане проблемою.

Вириваю руку та не обертаючись біжу по сходах на другий поверх. Зачинившись в кімнаті падаю на ліжко розкинувши руки в сторони. Господи! Чому він причепився до мене із цим? Я не знаю, що там відбувається з напівкровними та чистокровними , та думаю Тім панікує. Неозброєним оком видно, що їх більше. Чим же йому завадили напівкровки? Якщо бути чесною з самою собою, то винні в нашому існуванні саме вони - чистокровні наййа, адже вони сплять з людьми, вони дають можливість народитись таким як я. То в чому ж винні ми? Взагалі, такі як я можуть і не вступати до академій, не вчитись бути хоробрим та сильним воїном, не ставати на охорону кордону. Але ми це робимо! Не дивлячись на те, що сил в нас набагато менше, ніж у них. То для чого нас принижувати?



Стефанія Лін

Відредаговано: 21.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись