Академія Наййа. Кривавий камінь. Книга ІІ

Розмір шрифту: - +

Глава 2

Найважчий смуток приходить разом з першою втратою, коли ти ще не знав, що таке біль і що таке надія.

(с)One Tree Hill

 

 

Тім красномовно дивиться на мене, очима кажучи, що мені потрібно повернутись в кімнату та відпочивати. Нахабно задираю голову, всміхнувшись, всім виглядом показуючи, що не збираюсь пасувати, а навпаки, буду наполегливо працювати. Він не розуміє, що фізична слабкість не порівняна з відсутністю магії. Без неї, тепер, відчуваю себе сліпим кошеням на полі ворога. А так, із тренуваннями, у мене хоча б якась можливість для захисту буде, якщо станеться непередбачувана ситуація, до того, коли магія повернеться.

Адріан бере собі у команду мене, Адну, Арчі, ще двох хлопців імена яких не знаю, Трішу й аж в кінці, Тіма. Видихаю з полегшенням. Його присутність поруч вселяє надію та стимулює доказати, що я зможу.

Воїн наййа відводить нас в бік, від решти студентів. Стає між нами так, щоб бачити кожного, й каже, склавши руки на міцній грудній клітці:

- Вже з даного моменту починаються тренування. Я не буду вас жаліти. Не буду звертати увагу на стогін та плач. Зрозуміло? - Коли всі мовчки кивають, продовжує. - Тільки я обираю якими буде тренування й де буде проходити. Скажу вам одразу, що це не буде тут, на задньому дворі академії, як ви думаєте. Ми відправимось в одне з мертвих міст. Там ви найкраще зможете засвоїти урок нового життя, і як поводитися в складній ситуації.

А ось тут, я як і решта, вирячую на нього здивовані очі. Цей хлопець, із кольором волосся сірого асфальту, що, з глузду з'їхав?? Поїхати в мертве місто яке наводнили демони?? Дикість!

-Але сер, - Арчі як і завжди не може стриматись. Тім же міцно стискає щелепу в гніві. Інші взагалі, таке відчуття, просто шоковані. - Невже нам можна туди відправлятись? Не підготовленими... Це ж самогубство...

Адріан уважно дивиться на рудого. На обличчі починає грати хитра та небезпечна посмішка. Не можу зрозуміти подобається мені цей хлопець чи ні. Щось є у ньому дике та загрозливе. Крім того, до такого враження, додає ще немалої ваги його зріст, широкі плечі, та безпристрасний вираз холодних блакитних очей.

- Деякі з нас ще не повністю відновились після...еее..нападу. - Продовжує Арчі, обережно переводячи погляд на мене, прямо показуючи воїну, хто тут найслабший. Але Адріан навіть не дивиться на мене. Він уважно слухає, що каже Арчі й робить крок до нього. Мені ж не пощастило стояти поряд.

- Якщо хтось хоче поїхати до матусі, при умові, що вона жива, милості прошу! -Чеканить кожне слово. - Якщо хтось такий слабкий й беззахисний, що не може навіть стояти на ногах, нехай йде геть. Я не буду нікого жаліти. Ви маєте за короткий термін стати воїнами. Тому що це наш обов'язок. Ясно? - Загроза звучить у кожному слові.

- Т-т-так сер.

- Чудово.

Відходить, і тільки тоді дивиться на мене.

- Ти, залишся, решта йдуть збирати речі і їжу. - Вказує на мене.

- Що саме брати в дорогу? - Виляючи стегнами питає Адна й підходить до Адріана. Він навіть не дарує їй погляду.

- Вирішуйте самі. Те, чого у вас не буде в мертвому місті, стане для вас першим уроком, тому уважно подумайте, що може знадобитись.

Дівчина розуміє, що на неї навіть не звернули уваги. Тім з незадоволенням дивиться на Адріана, але все ж таки виходить з залу.

- Я знаю, що ти була декілька місяців у комі, - починає одразу, - тому хочу тебе запитати, ти точно готова до тренувань? - Його голос холодний, без  співчутливих ноток. Але це добре. Мені не потрібна жалість.

- Так сер. Готова. У мене зараз немає магії, і фізичне навантаження те, що потрібно.

- Гаразд. - Киває. - Йди збирайся.

Швидко йду з залу. Тім чекає на сходах і ми разом спускаємось на другий поверх у повному мовчані. Фізично відчуваю його невдоволення та злість, але не збираюсь змінювати свого рішення. Вже в кімнаті Тім за звичкою сідає на стільчик біля столу й витягує мій альбом зі старими малюнками. Гортає їх, кожний роздивляється занадто довго, так немов досі їх не бачив.

- Скажи вже. - Говорю до нього, дістаючи спочатку валізу, а потім передумавши, просто спортивну сумку із ручкою для плеча.

- Що ти хочеш почути, Рей? - Сухо питає. - Ти знаєш, що я й так був проти нового навантаження. Звісно, дізнавшись, що Адріан хоче нас відвезти в одне з мертвих міст, я ще більше не хочу, щоб ти залишала академію, де тобі можуть допомогти.

- Тім...- важко зітхаю, залишаю порожню сумку на підлозі й підходжу до нього. Сідаю йому на руки і на хвилину закривши очі насолоджуюсь нашою близькістю. Я так люблю бути просто поруч із ним... - Мені це потрібно. Я без магії. Я слабка. Так, мені доведеться змушувати себе працювати. Не буде часу для ліні та жалості до самої себе. Та й ти ж будеш поруч. Рахуймо це канікулами. - Посміхаюсь.

Чистокровний міцно притискає мене до себе, занурюється обличчям в густе волосся та втягує його аромат.

- Не таких канікул я б хотів. Ми мали б відправитись в парк на побачення, а не з балу бігти та знищувати демонів, а потім провести декілька місяців у лікарні. Я б зводив тебе у кіно, замість того, щоб дивитись на тебе і бачити, що зробила кома з твоїми м'язами, з дівчиною яка вміла вчитись бойовим мистецтвам..... Я б хотів у місті, сходити з тобою до ресторану, а не дивитись на порожні скелети будинків...

- Тім, послухай мене - заглядаю йому в очі - все це ще буде. Для цього ми повинні виправити те, що сталось, зупинити Дармара й відправити демонів назад.

- Я знаю. Просто ти... Я не хоч тебе втратити. Ти стала для мене більшим ніж просто дівчина. Ти розумієш?

- Так. Ти теж багато чого означаєш для мене. І Тім, без тебе, твоєї підтримки я б не змогла взагалі залишатись тут. Не змогла б....

Тім не дає договорити. Торкається своїми вустами моїх, гладить по спині, притискаючи мене до себе все міцніше.

-Обіцяй, що я не втрачу тебе!

- Обіцяю. Збираймось. Адріан не сказав, коли ми відправляємось, але думаю, що сьогодні або завтра.

Дейнолд йде до себе в кімнату, щоб зібрати найнеобхідніше. Ми складаємо список телефоном, озвучуючи, що хто взяв, і взагалі в якій кількості потрібно брати те чи інше.

- Рей, аптечка - це перше, що потрібно. Бери все, бинти, спирт, пластир, протизапальні мазі, вату, пінцет. Холодну зброю я візьму на себе. Також потрібен запас їжі. Зручний одяг, в тому числі на передягання. Мило ще.... Що ще, як думаєш?

- Набір для виживання. - Сміюсь. - Можливо мотузку? Антибіотики? Сірники, папір?

- Навіщо? Багаття я розпалю за допомогою сил.

- А якщо ми розділимось? А я без сил...

- Тоді краще візьми, хоча я сподіваюсь, що ти будеш поруч. Я візьму ще намет складний, та ковдру. На всякий випадок.

Як ми й думали, Адріан збирає нас ввечері, після вечері перед входом в академію. Знову строїть нас в шеренгу, розглядаючи, хто що взяв з собою і в що вдягнутий. Скептично оглядає Адну і Трішу, які в  джинсах скіні та сорочках зав'язаних на талії.

- Куртка дівчатам не потрібна? Зараз квітень, а не червень!

- В нас є, в сумці.

Адна і Тріша окидують поглядом хлопців в очікуванні, хто ж понесе їх важкі сумки. Блондинка спочатку кидає усміхнений погляд на Тіма, та він на неї навіть не звертає уваги, тому вона перемикається на інших хлопців. На подив усі вони ігнорують чистокровну, поглядом натякаючи їй, щоб своїми речами займалась сама.

- Біля воріт чекає автобус. Беріть свої сумки й сідайте. Через п'ять хвилин ми їдемо.

Дейнолд бере мою сумку й закидує на плече, поверх свого рюкзака, хоч я і протестую. Хапає за руку й ми швидко опиняємось біля невеликого автобуса. Це навіть скоріше просто бус на десять місць, чорного кольору. Водійське місце займає Адріан. Тім садить нас разом в середині салону, кладе сумки під ноги й відкинувшись на спинку сидіння закиває очі. Хвилин десять воїн чекає поки сі займуть свої місця, навіть не коментуючи істеричні слова Адни, яка хоче сидіти біля вікна.

Першу годину я дивлюсь у вікно, спостерігаючи за мертвою околицею. В багатьох місцях зламані дерева з товстелезними стовбурами або вирвані з корінням. Покинуті авто з розкритими дверцятами, які залишили люди поспіхом тікаючи... Коли проїжджаємо околицю міста зітхаю: важко дивитись на зруйновані будинки, що в нічній темряві у місячному сяйві виглядають зловіще.

Далі вже не рахую скільки часу проводимо в дорозі. Просто спираюсь на плече чистокровного насолоджуючись його ароматом м'яти та засинаю під шум авто.

* * *

Прокидаюсь від того, що Тім щось шепоче на вухо: ніжно та лагідно, немов ми не в бусі їдемо на тренування в справжнє пекло, а в моїй кімнаті, ніжимось під теплою ковдрою.

- ...ми вже приїхали, Рей.

І знову Тім бере наші речі собі.

Як тільки опиняюсь на вулиці перехоплює подих. Те що бачу неймовірно вражає. Це місто не схоже на те, що поряд з академією. Воно не просто мертве - воно знищене. Воно порожнє. Бездушне. Бездиханне. Відчуття, що тут життя навіть і не було. Немов завжди все що існувало - це біль...

- Сер, а ви впевнені, що це безпечно? - із сумнівом у голосі каже Джон, чистокровний другого курсу.

- Небезпека всюди, студент, тому ваше питання недоречне.

І тут у повітрі затягнутому туманом роздається дикий крик....



Стефанія Лін

Відредаговано: 17.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись