Академія Наййа. Кривавий камінь. Книга ІІ

Розмір шрифту: - +

Глава 19

Весілля.

Два місяці потому...


Весь двоповерховий будинок прикрашений кульками, живими квітами - трояндами, як нагадування того, що було - з низу доносяться вигукування Найли та моєї мами, які все це й організували. Поряд зі мною. навпроти дзеркала, на другому поверсі, стоїть тато. Він розглядає білу весільну сукню, розгладжує невидимі складки й витирає прозорі крапельки сліз. Моє чорне волосся закрученими пасмами лежить на оголеній спині, кілька пасм зібрані до верху на яких кріпиться фата. У вухах тонкі довгі сережки з блискучого каменю, а на пальці перстень подарований Тімом.

- Ти така гарна, донечка. - Схлипує тато. Чомусь саме він постійно схлипує, поки мама твердою рукою керує всім святом з батьками Тіма.

- Та, все ж добре. Чого ти?

- Просто не можу повірити, що моя дівчинка виходить заміж.

Обіймаємось з татом. На другий поверх влітає Найла розтріпуючи рожеве волосся.

- Все готово. Гості на набережній. Тім чекає під вівтарем, так що через п'ять хвилин виходиш. Так? - Найла теж не може стримати слізливу посмішку. - Я буду тебе там чекати. - Киваю головою й знову обертаюсь до дзеркала.

На відмінно від усіх одна я не плачу. Не тому що я не щаслива, просто у мене стійке відчуття, що наше весілля - це правильно. Так має бути. Ми створені один для одного.

Не важливо, що я не маю права вийти за межі купола, не важливо, що іноді Тім буде деякий час проводити в ГУНі з батьком,а я буду тут сама. Ми разом, ми стаємо справжньою сім'єю - це найголовніше.

Починає лунати музика. Тато бере мене під руку, в останнє розгладжує зморшки на сукні й ми спускаємось на перший поверх. З нього, по доріжці всипаній пелюстками троянд йду до набережної, до вівтаря під яким стоїть найгарніший чоловік у світі - Тім. Чорний костюм йому дуже личить, вигідно відтінює сірі очі та чорняве волосся. Поряд з ним стоїть Ден та Адріан. З іншого боку стоїть Найла та Тріша. Всі гості зустрічають мене плесканням в долоні та усмішками. Тут усі: і Енді, і декан Йейтс, Адна та решта наших одногрупників.

Батьки Тіма і моя мама зустрічають мене перед вівтарем, міцно обіймають, шепочуть на вухо приємні слова та побажання й тато, нарешті, передає мою руку Тіму. Хлопець стискає її у своїй руці та притягує до себе.

Тепер ми стоїмо перед Старійшиною ( в наййа саме вони проводять весілля ). Я не можу стримати посмішку. Та й Тім посміхається, і ніяк не відведе від мого обличчя своїх сірих очей. Все дивиться й дивиться. Проводить поглядом по білій сукні немов вже уявляє, як буде знімати її.

- Рейен Грін та Тім Дейнолд, - починає Старійшина - сьогодні тут зібрались ваші близькі та рідні, ті кого ви хотіли бачити на своєму святі поєднання ваших сердець. Вони підтримують вас, вашу майбутню сім'ю. Чи хочете ви при них, живих свідках сказати один одному щось таке, без чого весілля не можливе?

- Так. - Відповідає Тім. - Ти знаєш, Рей, - дивиться в очі з посмішкою, - що я тебе кохаю. Кохаю так, як напевно ніхто ще ніколи не кохав. Заради тебе я готовий був на все. Це ти теж знаєш. Але зараз головне не це. Зараз головне те що я радий тому, що ми проведемо все життя удвох, що ми будемо одним цілим. Ти для мене цілий світ. Ти моє сонце, мій день, мій місяць, моя ніч. Ти моє повітря. Клянусь, що буду кохати тебе все життя. Що буду твоєю опорою, твоєю стіною. Обіцяю, що захищу тебе і наших майбутніх дітей від будь - якої загрози. Ніщо в цьому світі не зможе розлучити мене з тобою, навіть кривавий камінь!

Не стримую сліз. Начхати на макіяж, начхати на багатьох людей. що дивляться на мене. ЦЕ тільки наше. Наш момент. Його слова...вони такі щирі, справжні....

- Я теж, - ковтаю слину, - теж клянусь кохати тебе вічно. Бути тобі підтримкою, бути тим місцем куди ти зможеш завжди повернутись. Ти знаєш, що тільки ти допомагав мені прийняти важкі рішення. Ти допомагав бути собою. Бути сильною. Не зламатись. Ти для мене більше ніж весь цей світ. Ти для мене немов повітря, без якого не може існувати будь-що живе на цій планеті. Я не вмію говорити гарних слів....Але... Ти... Ти -життя. Моє життя.

- Чи згодні ви стати одним цілим? Чоловіком та дружиною? Підтримувати один одного у важких ситуаціях? Бути один з одним чесними? І провести все життя разом? - Запитує Старійшина.

- Так. - Відповідає Тім.

- Так - Відповідаю я.

- Тоді скріпіть свій союз поцілунком.

Тім нахиляється до мене , руки притискають за талію до себе, й ніжно цілує. По тілу одразу же біжить хвиля задоволення та щастя.

- Ось тепер ти моя. - Шепоче в губи.

- А ти мій. - Не розгублююсь.

Беремось за руки і йдемо доріжкою з троянд. Всі нас вітають, сиплють зверху ще пелюстки квітів. Всі всміхнені. А я щаслива. Ми щасливі. Обличчя Тіма світиться від задоволення, та й моє теж, впевнена.

Вечірка проходить яскраво, весело. Гості танцюють, сміються.закусують та п'ють вино й шампанське. Чоловіки грають у боулінг ( спеціально куплений Тімом) на другому поверсі. Жінки розмовляють, діляться побажаннями, розповідями про сімейне життя. Весь цей час фотограф, Найла, якщо бути точнішою, фотографує нас. Особливо мене і Тіма. Ми позуємо із задоволенням. Я знаю, що потім буду показувати ці фото нашим дітям, якщо вони будуть, і радіти тому, що я стала дружиною Тіма. Радіти завжди. Без перестанку.

* * *

Десять місяців потому...

- Тім, - встаю з ліжка відчуваючи, як по ногах стікає тепла рідина. Ні, це не те, що ви б могли подумати. Це води. - Тім!

Чистокровний злітає з ліжка з неймовірною швидкістю, особливо дивлячись на те, що тільки що він солодко сопів.

- Що сталось, Рей?

- Води відійшли.

- О, трясця! - Запускає п'ятірню у свої чорні пасма, кидає на мене переляканий погляд й починає бігати з одного кінця кімнати в інший. - Що робити? - Завмирає навпроти мене.

- Лікарю дзвони. Я ж не можу їхати в лікарню з артефактом! А без мене він не стабільний, від слова зовсім!

Кривавий камінь справді, як тільки виходжу за стіни куполу починає нагріватись й червоніти. Тоді ми помічаємо легкі поштовхи землі. Звісно ж ніхто не хоче ризикувати, тому залишити територію будинку не можу. А їхати кудись разом з ним теж небезпечно. Так і живемо.

Старійшини намагаються розв'язати це питання, щоб камінь не "нервував" без мене в будинку під захистом, а я могла хоть іноді виходити у "світ", але поки все марно. Та я не втрачаю надії, адже над цим працює ще одна людина - Тім: розумний та кмітливий чоловік.

Ось тільки зараз він зовсім розгублений. Ми мільйон разів обговорили що коли почнуться пологи він подзвонить лікарю наййа і той одразу ж приїде. А ще батькам...

Та по виразу його обличчя бачу, що вся ці інформація зникла з його голови, при словах " відійшли води".

- Тім, ти може візьмеш телефон та подзвониш? - Обережно запитую. Сміх душить з середини.

- Так. Звісно я подзвоню. Зараз. Ти тільки не переймайся гаразд? Все буде добре. - Садить мене в ліжко, для чогось вкриває ковдрою й вже з телефоном в руках міряє кроками кімнату...

* * *

- Вітаю, у вас дівчинка. - Лікар виносить Тіму нашу новонароджену крихітку. Чую ці слова за дверима кімнати де пройшли пологи. Ми вже давно її підготували для цього. Всі медикаменти та апаратура була привезена батьком Тіма.

- Боже, вона прекрасна. - Доноситься голос Тіма. Тут же я чую голоси наших батьків, які на щастя стали навіть друзями й проводять доволі багато часу разом.

- Як ви її назвете? - Запитує моя мама.

- Вікторія. Адже вона наша перемога.



Стефанія Лін

Відредаговано: 17.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись