Академія Реінтар, або все і вовк на додачу

Розмір шрифту: - +

Розділ 1

Світало. У всьому будинку панувала тиша. Ну, крім однієї кімнати - моєї. Хоч сонце тільки-тільки почало підніматись і перші промінчики ледь проникали в кімнату, я вже давненько сиділа у своєму улюбленому кріслі і дочитувала чергову книжку. Складалось таке враження, ніби я і не спала зовсім. Хоча…..так воно і було. Про сон не могло і йти мови, адже цього дня я чекала щонайменше два роки. І він нарешті настав.

Саме сьогодні я, нарешті, відправлюсь академію. Академія Реінтар була найкращою академією магії на всі три королівства, а викладали там чи не найсильніші маги континенту. Та і якість освіти була відповідною. Випускники мали великі перспективи після закінчення навчання, і були затребуваними практично усюди. Тому потрапити туди могли далеко не всі. Але іспити були складені, до початку навчального року залишилося кілька днів і тепер від повноцінного звання студентки академії мене відділяло тільки поселення в гуртожиток.

Ще трохи почитавши, я потерла очі, закрила книжку і відклала її, адже думки були явно не там, і з прочитаного я нічого не запам’ятала. Піднявшись з крісла я підійшла до дверей, збираючись піти на кухню. Через безсонну ніч страшенно хотілось їсти. І чаю випити, щоб спокійніше було. Але варто мені було тільки відкрити двері, як я мало не в’їхала в Варро, який стояв у дверному отворі.

Я стояла і шоковано дивилась на свого брата. А він стояв, схрестивши перед собою руки, і з докором дивився на мене.

- Естер, ти таки не спала, правда ж?- він зайшов у кімнату і безцеремонно всівся у моє крісло.

- А ти чого не спиш? Ще зарано, батьки прокинуться щонайменше за пів години.- мені не залишалось нічого іншого, крім закрити за ним двері і сісти у сусіднє крісло.

- Як завжди, питанням на питання,- він зиркнув на мене і усміхнувся,- батьки прокинулись ще годину тому, і вже більше сорока хвилин клопочуть над чимось у залі. Майже всі речі спаковані, а сніданок готовий і чекає на тебе. Ти ,скоріше за все, знову читала книжку і пропустила момент, коли пройшла щонайменше година,- він вказав на годинник і розсунув штори у різні боки.

У кімнаті одразу ж стало так світло, що я мимоволі зажмурилась. Величезне вікно у моїй кімнаті виходило на Схід, тому зранку тут завжди дуже світло, аж занадто… а оскільки я любитель поспати довше, кімната була облаштована довгими темними і щільними шторами. Та й більшість часу вони були закриті.

- Завжди дивувався, як ти собі зір у такій темряві не зіпсувала,- він ще раз кинув на мене погляд і підійшов до моїх валіз,- це всі твої речі? Чи є ще окрема перевізна бібліотека?- він знову усміхнувся.

- Ну звичайно, я ж обов’язково маю завжди таку на всяк випадок,- я удавано скривилась, але втримати лице не вдалося і я усміхнулась,- це всі речі. Є ще маленький рюкзак, але він буде зі мною.

- Тоді я чекаю тебе в столовій, а то сніданок вистигне,- він відсалютував мені і з валізами вийшов з кімнати.

Варро, не зважаючи на свій невеликий зріст, він був трохи вищий за мене, мав гарну вроду. Коротке темне волосся з синім відливом, такого ж кольору великі сині очі і світла шкіра. А ще у нього був нічогенький апетит, він міг їсти за двох, хоч по ньому і не скажеш, він був худорлявим. Будучи старшим на два роки, брат перейшов вже на третій курс навчання в академії, тому я часто тренувалась з ним під час канікул. І зараз з впевненістю можу сказати, що готова до навчання. Адже я вправлялась не тільки у фізичній підготовці, а й у магічній, хоч з цим в мене виникали проблеми… Незрозуміло чому, щоразу як мої емоції виходили з під контролю, моя стихія переставала слухати мене. А оскільки кожна зі стихій може бути руйнівною, мені довелось в першу чергу вчитись контролювати свої емоції. З часом вдавалось все краще і краще, тому останнім часом моя стихія залишалась більш-менш стабільною, а емоції, можна сказати під замком. Звичайно, я не байдужа і емоції таки присутні в моєму житті, інколи занадто яскраві, проте таке їх вираження могло завдати шкоди не тільки мені, а й усім навколо мене. Щоправда причини нестабільності моєї стихії, а також величини магічного резерву ми так і не з’ясували. Надія залишається тільки на академію…

Знову глянула на годинник. Зрозуміла, що надто замислилась, згаяла ще десять хвилин. Нашвидкуруч розчесала волосся і зібрала резинкою передні пасма і глянула у дзеркало. Звідти на мене дивилася невисока тендітна дівчина. Пишне хвилясте біляве волосся сягало талії, чорні брюки і така ж сорочка контрастували з майже білосніжною шкірою, а в сірих очах не було й натяку на безсонну ніч.

- Прекрасно, я готова,- промовила я, підхопила свою дорожню сумку і попрямувала в столову.

Ще не переступивши порогу столової, я почула голос Варро.

- Я вже думав ти забула дорогу,- проговорив брат з набитим ротом, я ледь змогла розібрати.

- Єдине, що я могла забути, то це нагадати тобі черговий раз не говорити з набитим ротом, ти завжди забуваєш про це,- я  послала йому наймилішу усмішку і почала їсти.

Ви не подумайте, в нас прекрасні стосунки і ми дуже близькі, але де ви бачили, щоб стосунки між братом і сестрою були ідеальними? Правильно – ніде. Тут завжди мають місце підколи, маленькі сварки, різні жарти, словом, ну ви зрозуміли.

Далі сніданок пройшов у тиші, ну майже. З залу постійно доносився шум. Батьки що, пів будинку в гуртожиток вирішили завезти? Та озвучити питання я не встигла, його задав Варро.

З залу почувся голос:

- Тобі все це знадобиться, доню, і тобі непотрібно буде потім купувати щось у найближчому місті,- це була мама. Ну це ж нормально, коли батьки піклуються про своїх дітей, але деколи вони  перегинають палку і виходить…ось так як вийшло зараз.



Retta Kim

Відредаговано: 19.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись