Академія Реінтар, або все і вовк на додачу

Розмір шрифту: - +

Розділ 6

Прокинулась я від криків з сусідньої кімнати. Наступної миті двері моєї кімнати з гуркотом відчинились, а на порозі завмерла Аря.

- Естер, ми проспали! Вставай, інакше, не знаю як мені, а тобі точно зараз буде не солодко.- мало не прокричала Аретта і , буквально, вилетіла з кімнати.

Деякий час я просто кліпала очима, намагаючись зрозуміти, що і до чого. Але для того, щоб пазл склався, вистачило глянути на годинник. За мить вже я хаотично бігала по кімнаті, збираючись якомога швидше. Сніданок нам вже не світить, але якщо поквапитися, то до початку занять ми встигнемо. Ми мусимо встигнути! Не хочеться збирати відпрацювання вже з першого семестру. На відміну від Арі, в мене першим заняттям стояла бойова підготовка в магістра Леннарта, а це означало, що я в будь-якому разі не можу запізнитись. Відробляти його заняття не хотів ніхто, та й сміливців, що б пропускали їх не було. Як можна було не почути дзвона?! А чому Селіна не зайшла за мною? Мимоволі згадався мій вчорашній вечір. Ну добре, перше питання відпадає. Ці кілька днів, після того, як Даміан переніс мене в кімнату я просто не можу заснути, ну, або не хочу… або боюсь… Та я сама не знаю! Загалом, тепер кожен мій вечір проходить за читанням книг. Відповідно, засинаю я, якщо не під ранок, то дуже пізно. Даміан, звичайно, при кожній нагоді, з такими хи-и-итрими очима, нагадує мені про те, що я втнула дурницю, але в кімнаті не з’являвся. Загалом, все знову як завжди – він дратує і намагається розгнівати мене. Схоже, йому подобається це робити. Хоча, здається мені, в ньому дещо змінилось… А! Погляд змінився. Не знаю, що в нього в голові, але якщо раніше я чітко бачила гнів в його очах, то тепер це щось зовсім незрозуміле.

З цими думками я вже вибігла з кімнати і мало не збила з ніг Селіну. Схоже, Аря побігла вперед.

- Ну нарешті! Я вже думала, що ти десь зникла,- замість привітання промовила вона.

- І тобі добрий ранок,- я винувато посміхнулась,- навіщо ти за мною повернулась?

- Ну дивись, якщо ми зараз не будемо гаяти час на марні балачки, то встигнемо до початку заняття,- сказала вона.

Більше слів не потрібно було. Наступної миті ми вже бігли до майданчика. Там проходили заняття з бойової підготовки.

- Що з тобою? Ти останні два дні ледь підіймаєшся зранку,- запитала Селіна, не припиняючи бігти.

- Я пізно лягаю,- я спробувала втекти від відповіді.

- А причина? Нам ще не задають так багато, щоб гаяти ночі на вивчення матеріалу,- не вийшло.

- Ох, потім розповім. Інакше, доведеться ще й Арі окремо потім розповідати.

- Маркус і Люциус запитували про вас. А чому Аря проспала?

- Ти ж знаєш, вона любить поспати. Вона вже не перший раз не чує дзвона, просто спить міцно,- я видихнула. Ми якраз добігали до майданчика,- а що хлопці хотіли?

- Чесно? Не знаю,- вона знизала плечима,- Маркус сказав, що пізніше тебе знайде, а Люциус…- Селіна на мить замислилась,- мені взагалі здається, що він питав більше за Аретту, ніж за тебе,- вона загадково посміхнулась.

- Та ну-у-у! не може бути! Ти думаєш?- мене це здивувало.

- Хто знає… тим паче, Аретті, схоже симпатизує Люциус,- промовила Селіна.

- Побачимо,- сказала я і оглянула присутніх.

Всі вже були на майданчику, до дзвоника залишилось ще кілька хвилин – ми дуже швидко бігли.

- Я думав, ви вирішили прогуляти,- до нас підійшов хлопець.

Ян- наш одногрупник, дракон напівкровка. Коротке каштанове волосся, карі очі і смуглява шкіра. Взагалі, він приємний хлопець, завжди усміхнений і веселий. Напевно, нема тих, хто б ворогував з ним, а через гарну вроду дівчата так і вішаються на нього.

- Ніколи в житті! Просто непередбачувана ситуація,- промовила я.

- Угу, просто признайтесь, що проспали. Де ваша нічка була?- весело запитав він і усміхнувся.

- Та ну тебе,- буркнула Селіна.

- Та я жартую,- Ян усміхнувся і поплескав Селіну по плечу.

Далі діалог не продовжували – на майданчику з’явився магістр.

- Доброго ранку, студенти,- викладач широко усміхнувся. У-у-у магістр в хорошому настрої. Схоже, з нас сьогодні всі соки витиснуть і на лекцію ми будемо повзти,- Оскільки вам рідко випадатиме нагода вступати у поєдинки, та й взагалі, застосовувати будь-які бойові техніки на таких рівних поверхнях, як от цей майданчик, кілька занять ми проведемо в лісі. Тому розвернулися і кроком руш,- магістр обернувся і бадьоро попрямував у сторону лісу.

- Магістр Леннарт, а хіба там не практикуються некроманти? – запитав хтось зі студентів.

- Так, в них саме зараз там пара,- з усмішкою відповів магістр,- але вам воно аж ніяк не зашкодить. Побігаєте від скелетів трохи, може швидше бігати почнете.

Далі всі йшли мовчки. Ох і весело нам зараз буде.

- Ну що, сьогодні приділимо увагу, як ви вже зрозуміли, бігу. Це звичайно не смуга перешкод, але інколи і це потрібно,- він глянув на свій годинник,- так, зараз я розповім вам деякі особливості і покажу кілька технік безшумного бігу. Все-таки краще, коли вас не чують.

Далі почалась, можна сказати, лекція. Магістр Леннарт може і був специфічною людиною, але знав і вмів він багато. Навіть, якщо взяти неповних два місяці, проведених тут, ми вивчили багато нового. Тепер я розумію, як Даміан і Маркус досягли такої техніки в рухах. І хоча, мені до них зараз, як до неба, якщо наполегливо навчатись – такого результату можливо досягти. Я уважно спостерігала за кожним рухом, що показував магістр, намагаючись нічого не забути. Оскільки надалі я планую бути бойовиком, мені ці знання стануть у нагоді в майбутньому. Адже в королівські війська абикого не беруть.



Retta Kim

Відредаговано: 19.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись