Академія Реінтар, або все і вовк на додачу

Розмір шрифту: - +

Розділ 8

Святкування Нового року трлхи затягнулось і я не помітила, як вівторок різко перейшов у четвер. Але з радістю пишу вам, що розділ готовий! Приємного читання:) Чекаю ваших коментарів:)

Ваша, Ретта Кім.

Вже котру годину я сиділа в бібліотеці. Стільки часу потрачено, а користі ніякої. І не те, щоб я скаржилась на нестачу інформації, ні. Її якраз було хоч відбавляй. Літератури в бібліотеці було стільки, що мені б і половини життя не вистачило, щоб переглянути її всю. Справа була у тому, що я, схоже, вибрала не той час. На столі стояла величезна купа книг, які я вже переглянула. І ні в одній я не знайшла потрібної мені інформації. Або ж я просто не бачу її. Я була настільки спантеличена поведінкою Даміана, що взагалі не могла сконцентруватись на хоча б якійсь інформації. Ще більше мене вганяло в ступор усвідомлення того, що він мені подобається, а думки знову і знову повертаються до нього.

О темні, знову. Помітивши, що вже який раз згадую нашу останню зустріч, я безнадійно опустила голову прямісінько на відкриту книгу. Ні, так діло не піде. Я так можу до завтра просидіти, а користі з цього не буде ніякої. Потрібно або терміново заспокоїтись, або залишити цю справу на якийсь час і потім, з холодним розумом, до неї повернутись. Я тихо зітхнула. За вікном вже було темно. Схоже, я просиділа тут щонайменше чотири години. Ех, тільки марно час згаяла. Я стомлено прикрила очі. Якби ж я знала, що саме я шукаю! Міток є надзвичайно багато, так само як і джерел їхнього виникнення. Це можуть бути як звичайні підсилювачі магії, так і страшні прокляття. Що найголовніше – вони ніколи не з’являються просто так. Їх зобов’язаний хтось створювати. Будь то сам носій, інша людина чи, навіть, природа. Так... я нічого не створювала, тому цей варіант відпадає. Природа... З чим це пов’язано тоді? Не впевнена... Потрібно буде почитати більше про це. А от варіант з іншою людиною – це вже цікаво. Кому це потрібно і для чого? Я вже, нарешті, почала думати у потрібному руслі, як мої думки перервав голос:

- Естер? Все в порядку?- до столу, за яким я сиділа, підійшов Маркус.

- Марк, давно не бачились, - я підняла голову і усміхнулась, - я просто вирішила трохи почитати.

- І як довго ти вже так читаєш? – він явно натякав на картину, що він побачив. Так, збоку можна було б подумати, що я просто сплю.

- Я... Не знаю точно... Можливо три години, можливо п’ять. Вирішила трохи відпочити, зовсім нічого вже не сприймаю.

- Час зав’язувати з цим, так можна і перевчитись, - сказав він і закрив книжку, - а що ти, взагалі, читаєш?- він взяв її в руки і покрутив.

- Та так... Зацікавила одна тема... Про мітки, - я думала, як би викрутитись, щоб не довелось нічого розповідати, - думаю, якщо є підсилювачі магії, значить мають бути і ті, що придушують її.

- Краще забудь про цю ідею,- сказав, як відрізав,- Хто тебе на це наштовхнув?

- Ніхто, я сама. Невже це так погано?

- Ес, навіть не думай. Це може погано закінчитись,- Марк поклав останню книжку на купу і піднявся, щоб взяти книжки,- краще ходімо, здамо всю цю літературу і я тебе проведу.

- А ти що тут робиш?- я теж піднялась і ми повільно попрямували до виходу.

- Дівчата сказали, що ти тут. Обід пропустила, якби не я - вечері ти б також не бачила.

- Піклуєшся про мене? – я глянула на нього.

- Звичайно, - серйозно відповів він, - про тебе не піклуйся – ти зовсім себе запустиш. Тобі аби тільки читати. Одні кісти скоро залишаться,- він усміхнувся,- не дуйся, я ж жартую.

- Я ж не мала дитина!

- Я знаю, Ес, - він віддав книжки бібліотекарю і ми залишили приміщення, - але ти однаково забуваєш вчасно поїсти і, навіть, інколи поспати,- він наблизився до мого обличчя, - от коли ти останній раз нормально спала?

- Я... – я замислилась. А, дійсно, коли?

- Ну от, якщо так далі піде – синці будуть більші, ніж очі, - він ніжно усміхнувся і залишив легкий поцілунок на моїй щоці, - не можна так, Ес. Себе потрібною любити.

- Я здивовано поглянула на нього. Марк знову усміхнувся, вирівнявся і зробив кілька кроків у напрямку гуртожитка. Потім обернувся і глянув на мене, очікуючи на мене. Я повільно підійшла до нього і ми пішли далі. 

- Знаєш, я хотів тебе про дещо запитати,- Марк дивився вперед.

- Що саме? – я ж, в свою чергу, дивилась на нього.

- Весь цей час ми не бачились і... Ти спілкуєшся з Даміаном?- спокійно промовив він, хоча мені тон здався дещо схвильованим.

- Сьогодні бачились, - тихо сказала я, - щоб я не робила, ми однаково зустрічаємось.

- А ти дійсно не хочеш з ним бачитись? – задумливо запитав Марк.

- Чому ти запитуєш? – я, нарешті, зловила його погляд.

Він пильно дивився мені в очі, ніби хотів в них щось знайти, і мовчав. Я, чесно кажучи, вже почала трохи нервувати.

- Даміан сказав, що не залишить тебе в спокої. Схоже, ти сильно його зацікавила, - він говорив рівно і тихо, але я чітко вловлювала нотки напруги,- я б не хотів, щоб ти залишалась з ним наодинці... Хто знає, про що він думає...



Retta Kim

Відредаговано: 19.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись