Академія Реінтар, або все і вовк на додачу

Розмір шрифту: - +

Розділ 14

Дякую, що зачекали. Як і обіцяла, викладаю новий розділ. Сподіваюсь, вам сподобається. Приємного читання:) Діліться враженнями, залишайте коментарі. Завжди рада новим коментарям) 

***

- Естеріана! Ти мене чуєш?! Отямся! – мов через пелену туману і темряви, доносився до мене голос Даміана. Він трусив мене за плечі, намагаючись привести до тями.

Думки ліниво і неохоче пропливали одна за одною, не поспішаючи сприймати інформацію із зовнішнього світу. Не пройшло і кількох днів, як я знову щось накоїла. Проте, зараз я і гадки не мала, що сталось і згадати хоча б щось було важко. Та й, взагалі, важко міркувати про що-небудь, будучи ледь притомною. Слабість огорнула мене коконом, закликаючи поринути у темряву, але я всіма силами опиралася. Напружила мозок, намагаючись зібрати пазл зі спогадів. Майже одразу почала боліти голова, але я продовжувала, не зважаючи на біль. Що сталось? Чому я зараз у такому стані? Ну ж бо, Естер, згадуй! Голос Даміана стих зовсім, а в голові повільно почали з’являтися картинки. Тепер зосталось їх розставити у правильному порядку.

 

Сонце повільно опускалося за горизонт. Ми черговий раз тренувались на величезній галявині біля нашого будинку. Відпрацьовували заклинання і підтримували фізичну форму. Так розпочинався і закінчувався кожен день. Між тренуваннями ми допомагали воїнам у знищенні нечисті й істот з Сайраса у випадку проривів на кордоні. Оскільки їх ставало все більше, хлопці серйозно зайнялися нашим тренуванням. Вечорами ми ледь доповзали до своїх ліжок. Даміан відмовився тренуватись зі мною в парі, тому цим займався Маркус. А він мене зовсім не жалів. От і зараз, я ледве встигала ухилятись від його численних атак, знаючи, що він старається тільки у пів сили. Я почала тренуватися, не чекаючи, поки мій резерв відновиться повністю, тому зосередилась на вдосконаленні фізичної форми і, особливо, витривалості. Хоча про щити й магічні атаки теж не забувала. Легені палали, ніби після довгого забігу і аж зовсім не від годинного тренування. Проте прогрес спостерігався. Але воно й вірно, я не можу скочити вище голови за один день. 

- Естеріана, ти поставила ногу не туди. Знову,- спокійно і, навіть, не задихавшись промовив Маркус, продовжуючи атакувати, і вже наступної миті поцілив у вказане місце.

-  Та як же так?!- я знову опинилась на землі. Вже раз десятий, напевно. Як можна повторювати одну і ту ж помилку?!

-  Відпочинеш? Не варто так сильно напружуватись,- Марк підійшов до мене, глянувши зверху вниз, і подав руку.

-  Ти навіть не задихався!- обурилась я, приймаючи допомогу. 

- Досвід, Естеріана, досвід,- він трохи зверхньо усміхнувся.

-  Ти мене провокуєш чи що?- я нахмурилась.

- Та й ти дівчина. Сили у нас на різному рівні, це очевидно, - він проігнорував моє питання, але слова говорили самі за себе.

-  Здається мені, ти знаєш, як я відношусь до цього, Маркусе!- гнів повільно, але впевнено брав верх наді мною і я, більше не чекаючи, завдала нового удару.

- Ти, однаково, не переможеш мене, Естер,- Марк відбивав одну атаку за одною і почав ударив у відповідь. 

-  А ти базікай менше!- я зробила випад і спробувала відтворити маневр, підглянутий раніше в Даміана. Я знала, що він у мене навряд чи вийде, адже таке могли робити тільки маги тіней. Їхня магія допомагала їм прослизнути майже непомітними і виконати контратаку, обдурюючи супротивника. Нога ковзнула вбік майже непомітно, руку ж я направила у протилежний бік, швидко повертаючи корпус за ногою. За мить я пригнулась під рукою Маркуса і опинилась у за його спиною. Але завдати удару не встигла. Хлопець різко повернувся і, перехопивши руку, відвів її. Підготовлене заклинання полетіло кудись вбік. 

-  Що це було, Естеріана?- запитав Марк, глянувши на мене, а його, і без того, здивовані очі, розширились ще більше.

-  Я тебе попереджала, Марк. Те, що я дівчина – не робить мене слабшою від тебе,- тихо промовила я. Здається, розгнівалась через таку дрібницю, а заспокоїтись не можу.

До нас швидко підійшов Даміан, який весь час спостерігав за тренуванням. Я, навіть, не помітила його занепокоєного погляду, спрямованого на мене. Щось явно йшло не так, але я цього не помічала.

-  Маркус, досить на сьогодні.

-  Але ти бачив, що вона зробила?

- Я сказав досить,- з притиском промовив Даміан і кинув швидкий погляд на Люциуса,- забирай дівчат і йдіть у будинок.

-  Але що…

-  Зараз же,- прикрикнув Даміан. Одночасно з цим, під моїми ногами утворились перші тріщини, що з кожною секундою розходились все далі і далі. Дам обхопив моє обличчя руками і прошепотів,- постарайся заспокоїтись, мишка, чуєш? Будь ласка,- він дивився на мене, а його погляд  видавав хвилювання.

- Що зі мною, Дам?- так само прошепотіла я, відчуваючи, як на місце гніву приходить не менш сильний страх.

-  Тобі просто потрібно заспокоїтись Ес, чуєш? Дивись на мене! Спробуй вгамувати свої емоції,- тріщини в землі ставали дедалі більшими і розходились у сторони. Збоку стояв брат і, схоже, створював поглинаючий щит.



Retta Kim

Відредаговано: 19.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись