Академія Реінтар, або все і вовк на додачу

Розмір шрифту: - +

Розділ 15

Привіт усім. Роблю вам невеличкий сюрприз і викладаю новий розділ :)  Зподіваюсь, вам сподобається. Приємного читання:) 

Очікую на ваші відгуки - надзвичайно приємно знати, що вам подобається:)

Ваша, Ретта Кім

***

Наступні дні минали без пригод. Щоранку і щовечора ми тренувались, протягом дня обходили, виділені для нас, території. Як і казав Тіаль, ми застали ще один прорив у Завісі. Відверто кажучи, істоти звідти виходили лячні. Маючи череп замість обличчя, кожна істота уособлювала певну стихію. Страшно було те, що кожна нова відрізнялась від попередньої: різні розміри, сила, особливості, зовнішній вигляд. Вражали також їх розумові здібності. Відрізнялись від нас вони хіба тим, що не говорили. Дивну річ помітила Селіна – вони поводили себе, радше, як ляльки або запрограмовані роботи. Складалось враження, що ними хтось керує. І ця версія мала право на життя, тільки ми не знали, хто це робить… і якщо зараз їх з’являється невелика кількість і на нашій стороні перевага, то ніхто, навіть, уявити собі не може, що станеться, коли Завіса зруйнується. Адже з одною істотою боролося, щонайменше, двоє магів. Нам усім страшно про це думати…

Даміан всіляко відволікав мене від цих думок. Як і обіцяв, одну мене майже не залишав. Хіба що в душ я ходила одна. Але боюсь, що і це він, найближчим часом, виправить… От сама бовкнула, а тепер не знаю, чого очікувати. Тепер, у вільний від тренувань час, у мене з’явилося… нове тренування. Я заново вчуся контролювати емоції, адже сплеск тьми приносив набагато більше розрухи, ніж просто нестабільна стихія. І якщо з останньою я на «ти» і контролю вона піддавалась, то з тьмою в мене було багато проблем. Відчувала себе дитиною, яка відкрила нові здібності і починає поступово опановувати їх. Тільки от проблемка, в моєму віці це в рази складніше.

За цей час, зі мною багато почала спілкуватись Велія. І все б нічого, якби не її постійні погляди на мої руки. Мене це дійсно насторожувало, тому браслет не знімала. Зате тепер, я починала розуміти Даміана. Очевидно, вона щось шукала, але що і для чого? Тут що питай, що не питай… все одно, не відповість. Тому я намагалась не дуже зближатись з нею. Зацікавлення викликала й поведінка Маркуса. Той завжди ходив весь такий усміхнений, з хорошим настроєм і нічого не розповідав. От нічогісінько. Як тільки не намагалась його розпитати, він або просто кудись йшов, або загадково усміхався. Не знаю, що там у нього за зустріч була, але схоже вона закінчилась ду-у-уже вдало, якщо він от такий ходить. Звичайно, у мене були підозри, що, скоріш за все, він бачився зі своєю істинною. І я була надзвичайно щаслива, що у них все, нарешті, склалось, оскільки не хотілось бачити його у пригніченому стані. Але кортіло знати усе. А я не знала! А Даміан знав… і теж мовчав. У-у-у, змовники… ну нічого, я витягну інформацію. Хотілось дізнатись, хто вона. Люциус і Аретта проводили весь вільний час разом, от нерозлийвода, справді. Сподіваюсь, у них достатньо розуму, щоб не втнути чого-небудь… такого… Також налагоджувались стосунки Селіни і Ештара, оскільки дівчина, у свій вільний час, частенько пропадала у замку. Це теж не могло не радувати. Все налагоджувалось, і якби не війна, що нависла над нашими головами, усе було б ідеально.

Останній день практики був присвячений складанню звіту за цей тиждень. Я, чомусь, думала, що звіт складає кожен студент окремо, але виявилось, що він один на всю групу. Ну що ж, так, навіть, краще. Тому, зараз всі сиділи за столом на кухні – робота кипіла. Переважно, контролювали процес хлопці, оскільки це вже не перша їхня робота. До речі, ми працювали над звітом вже години зо три. Іноді виникали суперечки, але вони швидко вичерпували себе.

- Ну от, завершили,- втомлено промовив Маркус.

- Наре-е-ешті,- протягнула Аретта,- завтра додому. Як же я давно там не була.

- Так уже хочеться додому?- хитро запитав Люциус. Усі хіхікнули, а він отримав злий погляд від Аретти у відповідь. Ну так, вони ж роз’їдуться по домах, хоча всього лише на тиждень. Хіба що Люц забере її з собою. От Адріан здивується… або ні. Його, взагалі, важко розгадати.

- Марку-у-ус,- знову почала я. А що? Кількість спроб необмежена.

- Ні,- коротко відповів Марк, знову загадково усміхнувся і швидко покинув кухню.

- Ти все ніяк не здасися?- запитала Селіна.

- Ну мені ж ціка-а-аво,- промовила я.

- Аретта погано на тебе впливає, мишка,- промовив Даміан і легенько клацнув мене по носі.

- А я тут до чого?!- обурилась Аря.

- Можна тебе на хвилинку?- запитав Люц, не чекаючи відповіді, взяв мене під руку і повів надвір.

Погода, що не змінювалась протягом тижня, сьогодні була хмарна і дещо прохолодна. Можливо, слід очікувати дощу до вечора.

- Щось не так, Люц?- запитала я, не очікуючи такого пориву поговорити.

- Ти дійсно хочеш залишитись?- запитав Люциус, пильно спостерігаючи за моїми емоціям.

- Ну…. У мене… вибору то немає,- промовила я, підбираючи слова,- Даміан мене все одно не відпустить.

- А ти, бачу, не дуже опираєшся,- невдоволено буркнув він.

- А є сенс? Та й, відверто кажучи, мені тут подобається і Селіна залишається. А батьки обіцяли завітати у гості. Можливо, Варро з собою візьмуть… звичайно, якщо він не буде надто зайнятий,- промовила я, згадуючи останню зустріч з ним.



Retta Kim

Відредаговано: 19.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись