Аліса

Розмір шрифту: - +

Частина 9

 

      

 

          Злива вщухла за дві години. Повітря стало таким чистим, що дихалося легко і вільно опісля денної спеки. Хмари поволі розійшлися і в небі засяяло вечірнє сонце, котре було уже дуже низько на небосхилі.

         На поляні під копицею сіна було тихо. Женя розплющив очі і солодко потягнувся від неймовірного відчуття щастя. Спиною до нього сиділа Аліса, така чарівна в своїй наготі, як лісна мавка, що взяла його у свій любовний полон. Її довге золоте волосся виблискувало на сонці, ховаючи від нього її широкі плечі. Згадавши, яке воно було шовковисте і м’яке на дотик, чоловіку закортіло знову відчути його у своїх руках.

       – Яка ти красуня! – мовив Євген, цілуючи жінку у плече, притуливши долоні до жіночого скарбу, пропускаючи волосся через пальці, таким способом розчісуючи їх, а то через їх «бурне кувиркання» воно розкуйовдилося і в деяких місцях виднілася суха трава, котру він став вибирати і кидати в сторону.

          – Ще побачать твої тато і мама, що в твоїх косах стирта сіна заплуталася, отоді тобі буде непереливки! – Аліса тільки усміхнулася мовчки на слова чоловіка. – С ким ти доню кувиркалася на сіновалі?! Спитає тебе тато. - Женя також став сміятися разом з жінкою, чийого волосся він ніжно продовжував торкатися, любуючись ним. - Так люблю твої довгі коси! – Випхавши одну соломинку із жіночого волосся, він запхав її до рота, неначе сигарету, пожовуючи її кінчик.

         – Що тільки коси?  - глузливо спитала жінка, усміхаючись у відповідь Євгену, в котрого на обличчі сіяла усмішка, поки він ніжним поглядом повільно блукав очима по всьому її тілу.

         – Мені перечислити в слух, які саме частини твого божественного тіла я люблю? – голосно прошепотів Євген біля вуха Аліси, лоскочачи його своїм гарячим подихом. Аліса нічого не відповіла на провокативне питання коханця, насолоджуючись його руками у себе на талії, котрі ніжно її стискали і погладжували. Від його гарячого подиху і доторків ніжних, чарівних пальців жінка танула, як воскова свічка від жаркого полум’я. Її тіло моментально проснулося аби знову відчути ті казкові, солодкі миті, які з’єднують у шаленому танці два закохані серця.

          - А чому ти не шукав зустрічі зі мною раніше? – спитала Аліса, зручно умостившись на чоловічих грудях. - Чому ти не приїжджав до Франківська? Додому? До бабусі?

        - Бабуся на жаль померла ще десять років тому. І це єдиний раз коли я востаннє відвідував рідне місто через похорони. – Коханці мовчали. Думки, як буревій зносив усі перешкоди на своєму шляху. - Я думав, ти одружена, щаслива в шлюбі. Знайшла люблячого чоловіка, котрий тебе на руках носить, пилинки з тебе здуває. Тому що з такою жінкою як ти, не можна по-іншому поводитися. Думав, у тебе сім’я, чоловік. діти. Не міг бачити, що ти можеш бути щаслива з кимось іншим, а не зі мною. Це егоїстично. знаю. Але я мріяв, щоб у тебе були малюки тільки від мене.

        – Походу, ти якийсь відьмак!

        – Чому це?

       – Тому що твоє бажання збулося. І не одне. Як ти і хотів – я неодружена і у мене немає дітей, ні від попередніх чоловіків, і не буде від тебе.

         Аліса відразу ж спохмурніла від згадки про дітей, і занурилася у своє горе. Женя помітив це і відчув її біль, як свій власний. Це було нестерпно боляче, тому він рішив утішити кохану, забрати її біль собі, аби їй так нещадно не пекло у грудях, не даючи дихати від різкого щему і смутку.

       – Буде ще, котику мій! – вдало пожартував Євген, відвертаючи увагу жінки від її проблеми, ніжно цілуючи у волосся, і пригортаючи до  своїх грудей. – Від мене обов’язково буде. Ти що забула? Я ж «знатний кобель»! Як ти мене сама назвала колись? А ще я ж відьмак! Значить, що начаклую – те і збудиться, цукерочко моя!

         Сонце поволі сідало за небокрай, фарбуючи все навколо у червоний колір. Лице Аліси також було багряного кольору. А розфарбували його спогади про усе те, що вона пережила у обіймах Євгена. Застебнувши останнього ґудзика на сорочці, вона глянула на свого коханця, котрий приводив до ладу свою ширінку.

          – Зараза застрягла! – став він смикати неслухняну блискавку. – Знає, холєра, як я не хочу це робити! Як я прагну продовження нашого «тет-а-тет».

         – На сьогодні з тебе хватить! – сказала Аліса, сміючись, і направляючи руки до чоловіка. – Дай я тобі допоможу, Женічка! – запропонувала вона свою допомогу у такій пікантній справі.

        – Алісочко, хочеш все-таки продовження нашого кувиркання?! – спитав іронічно Євген, перехопивши руки жінки на пів дорозі до його ширінки. Аліса покачала головою, збагнувши, про що говорив чоловік. – Тоді руки геть від мене, моя солоденька! А то я за себе не ручаюсь!



Маїра

Відредаговано: 03.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись