Аліса

Розмір шрифту: - +

Частина 3

 

 

 

        Нарешті  Аліса була знову  вдома.  Як  давно  вона  тут  не була!  Все  тут  було   таким   рідним,  знайомим.  Мама   Аліси напекла   пиріжків   з   сиром.   Аліса   їх   обожнювала!  Батько подарував  їй  шкатулочку  з  дерева,  вирізану  його  власними руками,  на   якій   було   вирізьблено   число   «40».  Аліса  була зворушена до сліз таким теплим прийомом.  Одним  словом  - вона була вдома! А в рідній оселі завжди було  тепло і затишно. Ніде вона  не  почувалась  так  добре,  як  у  батьківському будинку.  Тут  її любили  незалежно  якою  вона  була  і  ніколи  їй   в  нічому не дорікали ані словом, ані поглядом. Аліса почувалась тут сімнадцятирічною дівчинкою, а не сорокарічною жінкою. У неї знову  з'явилось  таке  почуття, як у юності, немов у неї все ще було попереду: любов, діти ... життя. Вона пригадала деякі моменти свого дитинства. Все-таки Аліса була нетямущою і трохи відсталою від її же однолітків дівчинкою.  Поки її ровесниці бігали за хлопцями, вона бігала за курьми, качками і гусами. І це не жарт такий! Вона дійсно ганяла на місцевому полі гусей в надії, що вони коли-небудь злетять. Дівчинкою вона представляла, як вони піднімуться високо у небо, зроблять останній круг над рідним домом і, курликаючи, полетять у теплі краї. Їй було страшенно боляче дивитися, як їх  закатували у банки, роблячи з них тушонки, хоча і такі смачнющі, що дівчинка навіть з’їдала їхні кісточки, облизуючи до чиста тару, в якій було гусяче м'ясо. Тому Аліса не одну гуску урятувала, ховаючи ту у лісі, щоб позбавити пернату від її сумної долі. Алісина мама потім багатьох гусей не могла дорахуватися, котрі дивним чином зникали з подвір’я. Вона навіть стала підозрювати своїх сусідів у крадіжці і у привласненні чужого майна. А бідні гуси, врятовані щирою, правда, дуже наївною дівчинкою, подихали з голоду у темному, дрімучому лісі.

         Будинок  у  Алісиних  батьків  був цегляний,  невеличкий, всього чотири кімнати,  включаючи      кухню.   Він  був  обгороджений    з   чотирьох    сторін    дерев'яним    парканом.  Спереду   будинку   був невеличкий город, де росли огірки, часник, цибуля, морква,  помідорчики,  петрушечка ...  Недалеко  від хати була криниця, а  за  будинком  знаходилися стайня, хлів і курятник,  де  батьки  Аліси  тримали  одну  корову,  дві  кози  і свійську птицю. З боку хліва був невеличкий сад : груші, яблуні, вишні, черешні, калина, бузина і виноград.

          Ввечері  Аліса  порозвішувала  свої  речі  у  шафі  у своїй колишній  кімнаті. Тут колись з нею жила і її сестра Валерія. Вона провела  тут стільки багато  часу. Їй  аж  не  вірилось, що  вона була   колись   шістнадцятирічною   дівчинкою,    котра    через щось  переживала,  на  когось  сердилась,   когось   любила  ...  Їй   так  защеміло  в  серці,   що  аж  сльози  покотились  по  щоці.   Як  швидко   пройшов   час!   Стільки  всього  нового  відбулося! Скільки   багато  нових  стежок   і  доріг   Аліса    протоптала!  Вона  сіла  на  своє ліжко і гірко заплакала. Їй було усього  шкода  і  страшенно  боляче  через те, що нічого уже не вернути: не  вернути  дитинство,  юність,  молодість,  свої  мрії, сподівання ...А їй так захотілось, щоб усе повернулось назад, щоб вона ще була  сімнадцятирічною школяркою і аби батьки були молоді ... Тоді вона почала б життя заново. Хоча ще й не зараз усе втрачено. Вона у це вірила. Їй потрібно було вірити у диво, котре одного дня з нею неодмінно станеться, і вона ще зустріне свого принца на білому коні, і котрий забере її у своє королівство. А найголовніше – зуміє якимось чудом подарувати їй малюка, котрого вона жадала усім своїм єством, усією своєю жіночою сутністю. Ця надія у світле майбутнє давала їй сили бути веселою і щасливою жінкою.

          Аліса  зняла туфлі и лягла на ліжко. Вона втомилась за день   від   дороги,  зустрічей  і  думок,  і  тому  швидко заснула. Наснилось Алісі, що вона ще  зовсім  юна  дівчина.  Була  вона одягнена у білу,  довгу  сорочку, аж до п'яток. Вона стояла біля дерева  і  розплітала  косу.  Волосся  у  неї  було  довге,  нижче пояса. Раптом її хтось обійняв і то так ніжно,  що  їй  захотілось залишитись у тих обіймах навіки. Але Аліса  чомусь  вирвалась із таких міцних і їй любих обіймів, і побігла. Вона бігла  по  лісу, було   дуже   тепло,  наче  літом.  Усе  навкруги  було  зеленим. Молодий  юнак  біг  за   дівчиною,  не   відстаючи   від   неї.  Аліса кружляла по  лісу,  наче  дика косуля, вправно минаючи дерево  за   деревом,  час  від  часу  поглядаючи   на   свого  мисливця. Обличчя   його   не   було видно,  проте   чомусь  Аліса  була упевнена,   що   то  був  молодий  юнак.  Ось  вона  вибігла   на галявину  із  барвистими  квітками. І їй захотілось зупинитись і здатись  мисливцеві у полон, що вона й зробила. Юнак  її ніжно обійняв і поцілував ... В цей момент вона прокинулася. І перше, що вона відчула - це впевненість у тому, що її дійсно попереду чекала  любов  всього її життя, і що не за горами був той день, коли вона з нею зустрінеться!



Маїра

Відредаговано: 03.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись