Аліса

Розмір шрифту: - +

Частина 14

 

      Поки вона бігла дорогою, то мала ще сили - гнати від себе думки, котрі ятрили її серце підозрою і недовірою. Проте, коли вона дісталася закладу, то побачила розкішні готельні будиночки, котрі розкинулися повсюди, куди сягали жіночі очі. Їх було так багато, як грибів у  лісі після дощу! «Коли вони устигли їх тут набудувати? - подумала Аліса. – Частіше додому треба навідуватися!» – стала вона себе картати за неувагу до старих батьків і рідного села, в котрому народилася і виросла.

        Чомусь вся ця розкіш стала суперечити словам Жені, котрий говорив, що приїхав сюди аби злитися із природою. «Єдина, з ким він приїхав злитися – це ти, дура!» – кричала її душа. Страшні сумніви стали закрадатися у її серце один за одним, в той час, як її підсвідомість завжди знала, що почуття Жені це неправда. «Не буває такої щирої і сильної любові, котра була між ними!»

        - А Євгеній Жовнірович виїхав сьогодні вранці, – повідомила їй мила дівчина те, що вона і так давно уже знала, просто не хотіла вірити у це. З останніх сил її розбите серце намагалося втримати у купі єдині щасливі миті її самотнього, понівеченого життя, не дати їм розпастися, як пісочний будиночок від подуву вітру, на дати їм розлетітися в нікуди!

         Вродлива жінка, - в синіх джинсах, що обтягували симпатичний задок її власниці, як друга шкіра, і у білій свобідній блузці із шовку, - вибігла із готелю, як навіжена, ледве не збивши з ніг стару бабусю, що з коштуриком повільно ковиляла собі до свого номеру. Старенька жінка з сумом провела нахабну дівчину, котра пролетіла повз неї, як куля, навіть не то, що не вибачившись, а навіть не замітивши, що своїми діями ледве не задавила її. «Певне, у бідолашної яка біда приключилася!» - пожаліла її стара, відчувши своїм добрим і щирим серцем, що у тої дівчини життя руйнувалося на її очах, і земля втікала з-під її ніг, розвертаючи перед нею глибоку і пусту прірву, котра грозилася її поглинути повністю у своєму мороку бездонності і відчаю.  

        ТО ЦЕ ВСЕ-ТАКИ ПРАВДА! Алісі так стало боляче, що аж ноги підкосилися і вона змушена була спертися об паркан, котрий так вчасно опинився біля неї. Вона знала, що багаті мачо частенько забавлялися такими підступними розіграшами і робили ставки на недоступних жінок, та не думала, що сама колись стане їх жертвою. Одначе, це ж був її Женя! Як він міг?! Їй було складно в це повірити. Той ніжний такий ранимий Женя, яким він був з нею. Серце відмовлялося вірити в таку жорстоку правду, не бажало бачити очевидні речі  тому, що вони ранили по-звірячому. Невже він так її розіграв?! «Так, Алісо. Він же актор. І такий умілий!» Її уроки все-таки марно не пройшли Вона його добре навчила акторському мистецтву. Вона все-таки виявилася відмінною вчителькою! Проте бути таким ницим і підлим вона його не вчила. Ницості і підлості  його навчила столиця! Недаром він тепер носить титул світової зірки. Він її заслужив сповна!

       - Чому ти дура, зразу не догадалася, - говорила вона до себе, не помічаючи, що її слова чули усі односельчани попри, котрих вона проходила мимо, настільки була занурена у свою біду. - Як такий відомий актор міг схотіти відпочивати у такій дірі, як це село?! Такі знатні мачо відпочивають на курортах із п’яти зірочками за плечима! А розважаються у такій глушині, як Микуличин, із такими селюшками, як ти!

          «Селюшка – Попелюшка! Попелюшка – селюшка! Класно римується!»

         «От і скінчилася твоя казочка, Алісо! – Гіркі, солені сльози потекли по її лицю, що були природньою реакцією організму, спричиненою душевним стресом. Таким чином тіло захищало себе від болю, що уразив  її саму чуттєву частину, під назвою «серце». -  Що дурьоха, наліталася попід  хмарами?! Казала собі на початку, що такого не буває! Треба було вірити своєму тверезому розуму, а не дурному серцю. Не було би зараз так боляче!»

  • Що це з нею? – стали перешіптуватися за її спиною сусіди. - Вся в сльозах побігла.
  •  Навіть не привіталася.
  • А ти хіба не чула?                                                  
  • Нє. А шо сі стрєсло?
  • Та кажуть, її заїжджий принц кинув, поїхавши вранці разом зі своєю крашеною фіфою на її рожевому джипі до Кийова!
  • Ото-то бідолашна, Аліска! Так не везе з мужиками-то. Певне, і сей узнав, шо вна бракована і лишив ше й тижня не прошло, як стрічєтися стали.

       Забігши до кімнати і зачинивши двері, Аліса перестала себе стримувати, і ще сильніші сльози, потоком хлинули з очей. Тут вона могла дати волю своїм почуттям, перетворившись на слабку маленьку дівчинку, котрою вона насправді була, глибоко схована під нашаруваннями суспільних обмежень, церковних вірувань і людських забубонів, що роками шар за шаром накривали її істинну сутність, ховаючи під їх товщиною «її справжню».



Маїра

Відредаговано: 03.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись