Анабель

Розмір шрифту: - +

Острів " Проклятих "

Минув тиждень. Анабель стояла з пов'язкою на очах. Сильний, прохолодний вітер віяв їй в обличчя, хвилі розбивалися об каміння. Вона зрозуміла що у порту. І її везуть на острів " Проклятих ". Там жила п'ята каста. Діти та внуки злочинців населяли ту землю. Закон там не діяв. Страшні чутки ходили про тей острів.

Гучний дзвін, розбудив Анабель. Всіх піднімали, знімали пов'язки та вели на палубу. Там їх зустрічав високий чоловік. Біля брови у його був величезний шрам та й руки були вкриті старими шрамами. 
- Що малята!? Плавати умієте? - сміючись на весь голос запитав чоловік - Я, Капітан Коннрад. І ваша подорож з моєю командою закінчилась. Бачите тей острів? - показав пальцем на ледь помітну, чорну цятку. - Туди ви вже самі дістанеться.
Команда капітана почала кидати у воду заручників. Анабель сама стрибнула у воду і попливла вдаленні від інших. Хтозна що вони можуть зробити. Сили пливти вже майже не було. Острів як був далеко так і залишався. Анабель почула біля себе хлюпіт води. Обернулась і побачіла світло волосу дівчину, яка пливе на бочці. 
- Не лякайся мене, Я Дарина. - сказала незнайомка.
- Анабель. Де ти дістала бочку? Чому не пливеш з іншими?
- З бочкою стрибнула з коробля. Вона біля мене стояла, я її схопила і стрибнула. Не пливу з іншими, по тій же самій причині як і ти. Вони божевільні. Плюс в мене додаткова причина є. Бочка. Вони ще уб'ють за її мене. А це буде не найкращий кінець для мене. - з посмішкою на обличчі сказала юна дівчина.
- Ти завжди така радісна? - запитала Анабель
- Ні, тільки коли пливу на острів Проклятих - ще більш сміючись сказала, Дарина. - Не подумай що я божевільна . Просто вже гіршого не буде. Потрібно зібрати всі сили і жити далі. Вибач не так. Потрібно зібрати всі сили і виживати. - Посмішка зішла з обличчя. - Я більше не хочу плакати, та й я пообіцяла, тату. Що буду завжди посміхатися. Можливо на острові краще… Не має тих дурних законів… Тато просто не хотів щоб я голодувала. Він вкрав на базарі хліб. Я, тут, а йому відрубали руку. 
- Мені шкода. Ми щось придумаємо. Можливо всі ті історії  видумки, острів може бути Раєм. 
- А ти як сюди потрапила? - вже питання почала ставити Дарина. - Теж крадіжки? Чи щось гірше? Тримай бочку і все розповідай. Хочу все знати про нового друга.
- Дякую. - Анабель лягла на бочку. - Моя історія схожа на твою. Теж крадіжка. Тому не має що розказувати. - збрехавши відповіла дівчина. До острова залишалось кілька метрів. Страх наповнив серця юних дівчат. Поглянули, одна на одну і почали повільно підпливати.   На березі нікого не було. Вони лягли на пісочний берег. 
- Анабель, ласкаво просимо! Острів проклятих! Нове життя, нові ми! - почала кричати Дарина.
- Тихіше, а то ще прийдуть зустрічати нас. А я ще не готова - штурхнувши сказала дівчина. На обличчях з'явилися посмішки. Кілька хвилин вони лежали і дивилися на зоряне небо. 
- Ей! Ви! - крикнула жінка. Висока на зріст. Вигляд був не найкращий. Старе довге плаття, де-не-де були дирки. Волосся було зібране. 
- Дівчата! - вже грубим голосом крикнула вона. - Підійдіть до мене! - Жінка почала йти в сторону дівчата.
- Анабель, біжимо - промовила налякана Дарина. Швидко встали і почали бігти вдаль берега.
- Схопить їх! - водогін кричала жінка. Молоді юнаки вибігали з глибини острова. 
- О, ні! Біжим швидше! - крикнула Анабель. 
- Стій. Немає сенсу - Дарина зупинилася.
- Що? - взяла за руку дівчину - Біжимо, прошу не зупиняйся. Будь ласка.
- Анабель. Вони нас знайдуть. Ми не знаємо куди бігти. Ми нічого не знаємо. 
- Не здавайся! Не здавайся! Біжим вперед. Твій тато не хотів щоб ти так здалася. Дарина, прошу. - сльозами на обличчі благала подругу.
- Мені шкода, вибач. Вже пізно.
Юних дівчат схопили хлопці. І почали Вести до тієї жінки а та йшла їм на зустріч.
- Міледі - сказав один з молодих юнаків. На ньому був одяг офіцера.
- Офіцер? - не розуміючи що тут відбувається запитала Анабель.
- Да, офіцер. Дивно? - відповіла та жінка
- Тут не мають бути офіцери. Тут тільки діти та внуки злочинців. Це острів Проклятих.
- Хм… Все змінилося трішки. Ці юнаки офіцери. А я, принцеса Катріна з королівства Дел. Ми тут вирішуємо невеличкі справи. І ви нам допоможете. 
- Як?
- Скоро дізнаєтесь.
 



Elonor

Відредаговано: 01.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись