Антагоніст

Розмір шрифту: - +

Антагоніст

«Що це за шум ? – подумала жінка . – Хтось на кухні». Вона різко встала, подивилася навколо . Нікого не було . Все як завжди : проста кімната, яка вмістила в собі маленьку дерев’яну шафу, дві картини  в бронзових рамах , велике ліжко та м’яке килимове покриття підлоги , а єдине, що давало хоч якісь барви цьому приміщенню,- вікно. Сказати , що Дарина Корнійчук жила бідно не можна , вона скоріше любила мінімалізм та простоту , швидкість та лаконічність - ідеальні риси для одного з найкращих експертів в області криміналістики . Все її життя це боротьба не тільки із злочинністю , але й своїми страхами . Чого вона боїться? Вбивць ? Цього ми не дізнаємось ніколи . Хтозна , що зберігається в її скриньці Пандори .

  Дарина знову почула гуркіт ,тепер він доносився з вітальні . На цей раз вона швидко вискочила з ліжка взяла пістолет та тихо підійшла до дверей. Звук посилювався , щось схоже на скрипіння шухляд або шарудіння паперу. Таке враження , що грабіжник навмисно хотів розбудити власника квартири. « Чорт , я забула телефон » .- Сказала про себе пані Корнійчук . Жінка повільно  відчинила двері та заховалася за стіною. Її  спітнілі руки міцно тримали пістолет, а серцебиття пришвидшилося в два рази . Дивно , адже для неї це не в перше затримувати злочинця на гарячому . Можливо , причина в іншому . На це не було часу , тут потрібно діяти  і негайно! Вона моментально влетіла у кімнату і закричала : « Руки вгору ,поліція !»

  Те що було далі назвати адекватним не вийде : на середині вітальні лежав рижий повненький котик із шматком м’яса в зубах  та намагався зробити собі хороший манікюр об  ніжку стола, а перед ним стояла жінка років 33 в одних  білих трусах та червоній майці з пістолетом у руках . Вони обоє заклякли від здивування. Опустивши зброю, Дарина  підійшла до  дивана :

- Мда… Грабіжники вже не такі, як раніше . Правда ,Феліксе.

- М’яв! – котик підійшов до її ноги та почав мурликати , ніби просив вибачення. Варто сказати, що це єдина людина, котру він боявся. Навіть його хазяїн не міг знайти з чотирилапим спільної мови ,тому Фелікс був тут частим 

- Навіщо ти це  зробив ? – вона із подивом запитувала у кота , в надії, що той їй відповість.

Натомість пухнастий гість виліз на її коліна і ,з почуттям успішно виконаної справи , подивився в очі. Він ніби казав : « Це ж моя робота – псувати речі».

- Ходімо , я відведу тебе додому.

Йому це явно не сподобалось . Фелікс почав шипіти : «Жінко, не чіпай мене!», й бігати по кімнаті.

- У мене нема часу на забавки, ходімо , - сказала вона серйозним тоном , находу  одягаючи піжамні штани. Кіт у цей час заліз на підвіконня і роздумував, з якого боку краще подерти тюль. На щастя , Дарина встигла схопити негідника. Разом вони вийшли з квартири  та піднялися сходами на поверх вище .

 

- Уже йду , зачекайте . Дарино? Фелікс ? –  на порозі стояв заспаний чоловік із щетиною ,який  явно не очікував на такий ранній візит . - А що ви тут робите? Рижик стрибнув на підлогу і сховався за Остапом. 

- Мене це теж цікавить, що я роблю біля твоєї квартири з твоїм котом о 7 годині ранку, – жінка була не надто привітна .

- Він знову втік, – пробурмотів він , – вибач, прошу, вибач. 

- А ти знаєш, що за неналежне утримування домашніх тварин можуть накласти штраф , а я особисто подам скаргу на моральну компенсацію,- поліцейські любили користувалися цим трюком ,- іди подивись, що сталося з моєю кухнею!

- Більше такого не повториться, – чоловік із жалюгідним  виглядом глянув на кота.

- Сподіваюсь,- вона розвернулась і попрямувала до себе .

*******************************************************************************************************************

- День почався прекрасно ,просто ідеально ,- скептично зауважила жінка .- Невже навіть у вихідний  я не можу відпочити?

Щойно прибравши , вона лягла на диван, закинула голову, заплющила очі та розслабилася. Принаймні намагалася це зробити . Її робота досить складна і  нервова , тому вільний час має для неї величезне значення. Але кому як не Дарині Корнійчук , молодшому лейтенанту поліції знати, якими важких зусиль потрібно докласти щоб збудувати кар*єру, хоч вона і виросла у заможній сім*ї , але всього добивалась сама. Ще із самого дитинства Дарина визначилась ким хоче стати , спочатку батьки не надавали цьому великого значення , але потім почалися сварки . Дійшло до того, що дівчина переїхала від них. Дисципліна та витримка дали їй шанс проявити себе у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ , а потім в департаменті Збройних сил Канади . Перед нею відкрилися досить непогані перспективи , якби не одне але . Через травму руки Корнійчук повернулася до України . Натомість тут вона змогла створити хорошу кар*єру  в Києві , купити невелику квартиру та продовжила займатися улюбленою справою – ловити злочинців. Колеги назвали її  детективним вампіром , через холодний розум  та сильний професіоналізм. Вона була навіть схожа на нього : середнього зросту,приблизно 176 см. спортивної статури , брюнетка із стрижкою каре , великі очі ,які ніколи не пропускали жодну деталь справи , тонкі губи та вилиці – все це підкреслювала блідість шкіри . Лише один її погляд змушував людей нервуватись , хоча сказати що вона була злою теж не можна , адже тобі б до неї не зверталися по додаткову допомогу . Такий собі київський Шерлок Холмс , котрий брався за приватні справи деяких осіб , звичайно, за щедрий гонорар. Але це вже в минулому,зараз вона могла собі дозволити повноцінне проживання .

- Що знову сталося . Скільки можна! – крикнула жінка через сон. 



Тьотя няня

Відредаговано: 22.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись