Автошка

Розмір шрифту: - +

Глава 3. Нове життя

Уранці Василь стояв біля дверей майстерні, не наважуючись увійти. Він був готовий до всього, але побачене... Старі покришки були стягнуті в одну величезну купу. У меншій купі лежало брудне ганчір’я. По боксу снував автомобільчик незрозумілого кольору і згрібав у третю купу частини кузовів. Майстер одним словом оцінив ситуацію і включився в роботу. Опівдні гараж неможливо було впізнати. Василь і Автошка сіли просто на підлозі, притулившись один до одного, і милувалися результатами своєї праці.

– Треба покришки на звалище вивезти, – сказав Василь.

– Я тут одне місце знаю, – повідомив Автошка, – там за них дадуть хорошу ціну.

– А навіщо їм старі шини? – здивувався Василь.

– Вони гуму за кордон продають, а там її в асфальт додають, – пояснив Автошка.

– Розумно, – оцінив Василь, – а у нас чого ж не додають? Он, дороги, які горбаті...

– Нам гладенькі дороги не можна, – зітхнув Автошка, – ми й на горбатих ганяємо. А уяви, як на хороших... Василь уявив і жахнувся.

– А ти, друже, теж добрячий! Я вчора ледве вгнався за тобою. Ти правила дорожнього руху взагалі­то знаєш? – суворо запитав Василь.

– Знаю, – відмахнувся «двірниками» Автошка.

– Знаю... а хто проїхав на червоне світло? – наступав майстер.

– Так за мною ж гналися! – обурився Автошка.

– Ніхто за тобою не гнався крім мене. Гаразд, у мене в автошколі знайомий інструктор є, він тебе навчить, – сказав Василь, – давай тебе доведемо до ладу, он ти як забруднився!

– Я не хочу митися, – запручався автомобільчик, – може потім... як­небудь. Василь не поступався: «Такого в будинок не пущу».

Решту дня майстер хапався то за голову, то за серце. Спочатку він вилаяв Автошку – так занехаяти себе! Автошка виправдовувався, як міг, потім почав скиглити і скаржитися на життя. Коли майстер зачіпав особливо чутливі вузли та деталі, автомобільчик невдоволено сигналив. Нарешті майже оглухлий Василь не витримав і відключив акумулятор. І тут він одвів душу – добре, що Автошка не міг його чути. Василь згадав і безруких складальників, і недолугих механіків й усіх інших, винних у недбалому ставленні до дитини! Дісталося від нього й усяким шахраям, що наживаються на дитячій праці! І наостанку прокотився він асфальтовим катком по самому життю, у якому немає ні щастя, ні справедливості...

Потім словниковий запас у Василя вичерпався, і він мовчки розбирав, чистив, драїв і просто мив деталі, механізми, агрегати автомобільчика. Це було краще технічне обслуговування в його житті! Закінчив він запівніч, прискіпливо оглянув нерухливого Автошку з усіх боків і був майже задоволений. Поставив акумулятор на зарядку і втомлено поплентався спати. Провалюючись у сон, він ще встиг запитати самого себе: «А чи не простіше було б зі справжньою, живою дитиною?» Але що він сам собі відповів, Василь дізнатися вже не встиг...



Vladimir Granovsky

Відредаговано: 01.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись