Байки з Прилуцької халабуди

Розмір шрифту: - +

Лінгвістична колізія.

 

1983рік. ДівОта з кутка Ракітне якраз в тому віці,коли
косметику вже у мами потроху комуніздимо, але халабуди
ще строїмо і тайно вкладаємо улюблену ляльку спати.
Саме тим літом нами було помічено,що сусідський Толька
Горбач дуже привлікатєльно подорослішав. Ну,
почалися "шепталки-хіхоньки"при зустрічі, до подряпаних
колін додався макіяж в стилі"шоб було красіво, но мама не
замітила", а поламані нігті покрилися тихо
експроприйованим лаком. Тольку все те ні грама не
ковбасило,Та він і здоровкався з нами через раз і то.коли з
своєю мамкою по вулиці йшов.
Понятно,шо таке пренєбреженіє панять і прастіть наше
прекрасне сообщество ніяк не могло, то ж був придуман
план коварної мєсті. На аркуші з альбому для малювання
друкованими буквами старанно виписали текст:
Сидить Горбач на кладбИщі,
Вітер свище,Горбач дрище,
А безстижая луна
Освіщає серуна.
І картинку добавили для наглядності. У конверт
запечатали, "Толіку, лічно в руки" написали. В поштову
скриньку на його паркані кинули і затаїлись в халабуді в
очікуванні результату, а іменно: до кого Толька побіжить
розбираться. та йому і нравиться.Все просто-і отомстіли, і
ситуацію проясиіли.
Но шото пішло не так. Це було видно по куряві з-під
капців Горбачки-старшої. Толькина мамка злобно і
неотвратімо перла на халабуду з нашим посланієм в одній
руці і конвертом у другій. Тоді я вперше побачила.як
можна матюкатися без слів," вираженія на ліце" швидко
мінялися і були дуууже доходчиві .Раптом відкрилася
хвіртка, Вийшла моя матуся, Тітка Горбачка рєзко тормознула і розвернулася на п ятах на 180 градусів,В
стовпі вуличної куряви ефектно пролетів і шльопнувся
лівий капець . Драми проісходящему додав крик душі,
добряче підсилений сусідчиною горлянкою: "Юхимівна!
Ви ж вчителька! Та шо ж це робиться?! Та хіба ж так
можна?!" Гобачка подає мамі облічітєльний документ і
,поки та читає,превращається в статую праведного гніву.
Дуже убєдітельно. Даже в одному тапку.
Понімаю,шо всьо, вилажу з халабуди і тихенько підбираюсь
до мами і статуї. Мама закінчує читати, знімає
окуляри,уважно на мене дивиться, надіває їх знову і ще
голосніше і з ще більшим драматизмом:"Тома!!!!! Хіба ж
так можна?!! В українській мові нема слів "безстижая"і
"освіщає"!!! А "луна "в значенні "місяць" не вживається!!!"
Статуя праведного гніву плавно превращається в монумент
тотального охренєнія. Я з голосним і покаянним "Вибачте,
більше так не буду!" і злобним, майже телепатичним
"Пішла в жопу,доносчіца!" проскакую по провулку і на
максимальній швидкості метусь у наш сєкрєтний штаб під
жасмином в дитсадку. Тіні з халабуди панічєскі скользят за
мною.
Підсумки засідання штабу:1 Гадості робимо красіво і не
попадаємся.2.Єслі попадаємся,тікаємо швидко і далеко.3
Гадості в письмовому вигляді оформляєм ісключітєльно
грамотно (а то,єслі шо, мене на вулицю не пустять і
посадять за підручники).



Palma

Відредаговано: 21.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись