Байки з Прилуцької халабуди

Розмір шрифту: - +

Персики

Середина серпня 1982року. Наше рокітняське халабудне сообщєство претєрпєло кадровиі і архітєктурні зміни. Лєнка Гуня з Іркою після восьмого класу пішли в педучіліще. Оскільки їм тепер офіційно було можна каблуки,краситься, кавалєров і на діскотєку, баришні тихо і непомітно випурхнули із гнізда . Ніхто за ними особо не скучав, бо на початку літніх канікул Наташка Бабенчиха притягла малу Рутиху(6років) та сопливу Лєнку Стіпанову(5років) і припечатала своїм фірменним басом : " Мамка приказала няньчить. Хай тут сидять. Шоб на глазах були і в шкоду не лізли." А нам шо? Після чотирирічного Ігоря, якого нам тьотя Таня підступно втюхала в першу халабуду разом з теплим одіялом, ніяке подрастающє поколєніє нас смутіть не могло. Навіть сопливе.Нвіть.якщо воно постійно смокче великий палець на руці. Хай сидять.
А Колька Лисенко, брати Студебеккери і (шо удівітельно) Ігорь так вимахали,шо клубному приміщенню під абрикосом знадобилась срочна модернізація.Отже, з батьківських сараїв і гаражів дещо "випарувалось", а дальнобійнику дяді Колі прийшлося ставить фуру не коло свого двору.а чуть дальше. Але ніхто не заперечував.
Загало літо проходило,як звичано: мїж будівництвом, виховним процесом і не частими.але  яскравими пригодами.
Того дня весь колектив прохлаждався в халабуді яблучним кампотом і обсуждав проісходяще надворі, а точніше, черговий виток багаторічного кофлікту між богомольною Катериною і спекулянткою бабою Ольгою( сусідками через забор).
- Нема на шо дивиться, нема чого слухать"- позіхаючи,авторитетно басить Бабенчиха.
Народ підтримує: 
- Полаютья- полаються, Катерина молитвенно прогорлопанить раза три "Да погібнут бєси" на весь переулок, да і всоь.
-Ну,ще баба Ольга помиї під хвіртку може вилить. Всігда так робить.
-І менно,шо всігда. Одно і то же. Ні ума,ні фантазїї. Хоть би дрожжі в туалєта кинули ( як ми бабі Наді в том году).
-Або Катерина наділа простиню на швабру , ноччью в окно всунула і сказала страшним голосом: "Покайся, ведьма!"(як ми Васьці- алкашу місяць назад).
- Або пєрсікі чорнилом чи краскою попирскала..
-А бачили.які сей год в баби Ольги персікі красіві... А вкусні мабуть...
-І дорогенні. Вона їх в сєм утра на вокзал пре. 2 відра. До козироного поїзда. Рижського чи московського.
-Ага. Виносе відра з тими пєрсіками за хвіртку, а тоді йде випускать кури і хату закривать... 
-А шо,єслі.....
План сорзрєл молнієносно.
Колька Лисенко скомандував малявкам стоять по краям переулка і при появі когось із дорослих    горланить "вмєстє вєсєло шагать по просторам.." Мала Рутиха і соплива Лєнка пішли в караул, остальниє почали розроблять деталі.
Значить, поки баба Ольга порається, Колька Лисенко і Сєрьога Студебеккер хапають відра і біжать з ними до Строймашовского гуртожитку, там передають іх нам з Бабенчихою і Тамілці з Ігорем, за углом коло садіка ми передаємо добичу Кольці Студебеккеру і Курьянчикам. Всі біжать на стройку на старих горОдах. Пєрсіки діляться-з їдаються, відра з марлечкою акуратно і непомітно бабі Ользі під хвіртку підкидаються.
Обкатували план на швидкусть і чіткість  до самого вечора. Правда, без відер, зате з секундоміром. Ігорь сказав своєму папі (фізруку з третьої школи і тренену місцевої волейбольної команди),шо ми готуємось до естафети на осінній спартакіаді. Перше вересня було вже близько, дядя
Гриша повірив, дав секундоміра і показав.як користуватись. 
Спать договорились по дворах на розкладушках. Після того, як прокричить баби Надьчин півень ( обично в 6.30), продираєм очі і бодрімся! Лисенко з Сєрим -в засаду в халабуді, всі іншу-на позиції .Для страховки хлопці батькам сказали,шо підуть на тренувальну пробіжку (спартакіада ж!), Тамілка і ми з Бабенчихою-- шо порашьше займемо очередь по молоко (бідочники.канєшно, пудготували),а шо сказали своїм Курьянчики-- тайна до сіх пор
.Зранку всі на своїх місцях були вчасно. Хлопці в спортівках, дівчата з бідончиками. Як договарювались. Но дід Федор ночувать у баби Ольги з нами не договарювався. І  пока баба закривала хату, дід випускав курі. Цих пари хвилин вистачило,щоб зірвати ехвєкт іспарівшихся відер, опознать похітітєлєй ззаду і начать погоню під тревожне "Да погібнут бєси" церковним рєчітатівом( Катерина теж рано встала і по дорозі в "удобства" все бачила.).Баба Ольга з дідом Федором почали дуже голосно і не дуже літературно коментувати подію, собаки на кутку по-своєму підключились до коментаріїв, вікна скрізь були відкриті... Прокинулись всі.
За углом, завєршающій свою плановую пробєжку дядя Гриша, клацає секундоміром вслід парі з відрами, пропускає пожилую матєрящуюся пару і займає позицію спостерігача. Наша група все те бачить, розуміє, шо нада імпровізувати, інакшее буде гембель, перехоплює відра з пєрсіками у хлопців із криком: "Разворот!! На ісходную!" ломиться до Курьянчиків в направлєнії садіка.Баба з дідом, не замовкаючи, устрімляються за нами, точніше, за пєрсіками. Адські гримлять і луплять по ногах бідончики, невдобні важкі відра колихаються і тоже луплять по ногах, но пєрсікі зверху зав язані марлею,і не розсипаються.
За наступним поворотом волаю: Через садік!!! На ісходную!!!" Офігєвшиє Курьянчики і Колька Студебеккер при передачі відер починають соображать і рухаються кудаи треба. Ми з Тамілкою і Бабенчихою, громихая бідончиками, розвертаємось назад, ненадовго дезорієнтуючи переслідувачів. Ті після невеличкої заминки,трохи збавивши швидкість, але не збавляючи оборотов рєчі, продовжують рух у фарватері своіх відер.
Через кілька хвилин Колька Студебеккер і Валька Курьяниха встановили наш несостоявшийся трофей під баби Ольжиною хвірткою. Дядя Гриша клацнув за їх спинами секундоміром і широко посміхнувся:"12.45! Трошки треніровок, і ми точно на спартакіаді можем естафєту виграть!" На питання дорослого населення розбуженого о сьомій ранку в неділю: "А шо це було?", він,відповів: "Трєніровка з силовими нагрузками!", і посміхнувся ще ширше.
Наступного дня  після тепер уже обов язкової пробіжки ми обнаружили в халабуді миску з персиками. На продажу в козирний поїзд, може й не підходящі, но нам вполнє красіві і вкусні. А шо ноги сині, так воно того варте! Поїдали ми їх з превеликим задоволенням. Музичний супровід створювала Катерина. Але сьогодні традиційне "да погібнут бєси" звучало підозріло схоже на Пугачихіне "то лі еще будет...". Як виявилось потім, то був знак.



Palma

Відредаговано: 21.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись