Без світла

Розмір шрифту: - +

Без світла

Вечір. Темінь. А ми без світла. 
Позаяк це період планової економії електроенегрії. Дев'яності. 
Хтось їх пригадує, як безмежно важкі часи, звісно, не таке лихоліття, немов війна чи голодомор, та все ж. Але для мене вони були роками світлого, щасливого та безтурботного дитинства, сповненого дивовиж, чарівних відкриттів, якими багатий уже свідомий дитячий вік.

Здебільшого дорослим цей доволі тривалий період регулягного загального вимкнення електропостачання страшенно не подобався. Ще б пак! Зараз і я б такому не зраділа. Але тоді то був казковий для мене час.

Ті вечори пахли воском палених свічок, затишком, мріями. Чарували таємничістю. Тішили особливою родинною близькістю, коли звичне вечорове дозвілля кожного зазнавало перетворення, від якого ставало спільним для сім'ї, зібраної довкола мерехтливого вогника. 
Я ж щоразу поринала у дивосвіт, в якому час ненадовго метнувся назад років на сто із лишком. Уявляла нас у хаті-мазанці з глиняною долівкою, чималою біленою та розписаною петриківкою піччу посеред кімнати, повної глиняного начиння, де у великому горщику булькотів борщ, у меншому впрівала пшенична каша. У горниці стояв запах страви, навпереміш із духом сушених трав та теплим подихом тліючого жару... Крізь мале віконце, розділене на чотири шиби, видніла повітка, рясно вкрита пухким снігом, що іскрів при ніжносяйнім місяці... 

Яснозоре небо! Яке ж воно прекрасне! Глибокий чорний оксамит з розсипаними перлами зірок! 

Не раз ми з татом вирішували пройтися темним кварталом. Так хороше було крокувати, тримаючись за його руку! Наш зір манили зорі. Татко показував мені сузір'я, розповідав про Всесвіт. Пам'ятаю, як дратувалась, коли не могла втямити, яким чином ми не відчуваємо, що стоїмо головою донизу, коли наша куляста Земля обертається довкола своєї осі. 

Вмикалось світло і ми повертались додому. Дорогою назад світ зір тьмянів від посвіту ліхтарів, погляд спинявся на вікнах багатоповерхівок, яснівших теплим жовтим світлом жарівок. Душа ж співала щасну пісню: життя, яке ж воно прекрасне!

А наступного дня в школі чи не пів класу щоуроку виправдовувалось, що "не вивчив вірш", "не розв'язав задачу", "не написав вправу"... бо ж не було світла! Попервах спантеличені вчителі враховували це як пом'якшуючу обставину, та скоро, з огляду на регулярність такої оказії, оголосили, що навідріз відмовляються брати її до уваги.

Нинішні вечори зовсім инакші. І навіть якби знову зникло світло, мали б инші запахи. 
Вони б вже не пахли дитинством.








 



Анна Шевчук

#512 в Різне
#671 в Сучасна проза

У тексті є: оповідання

Відредаговано: 28.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись