Безмежжя минулого

Розмір шрифту: - +

«За крок до смерті»

    Вони їхали в машині і помітили, що погода почала швидко змінюватися. Небо затянулося чорними хмарами, вдарила блискавка і пішов дощ, сильний вітер не давав змоги вправно володіти кермом автомобіля. Автмобіль на великій швидкості злетів з мосту прямо у річку.

   Опритомнівши лише у лікарні вона не могла зрозуміти що відбувається. Навкруги було багато людей у білих халатах, всюди лунали незрозумілі звуки  якихось приладів.

- Де я? – запитала Кейтлін у лікаря, який   був поруч з нею.

- Ти у лікарні, - відповів він.

- Що я тут роблю?

- Ти потрапила в аварію.

- Я… я нічого не пам’ятаю.

- Так, здається в тебе струс мозку. Тобі потрібно відпочити. Зараз я вколю тобі знеболювальне, щоб ти могла краще спати. І зайду  пізніше.

Лікар вколов препарат і пішов. Кейтлін залишилася в палаті сама , вона хотіла пригадати, що з нею трапилося, чому лікар говорив про аварію, але їй не вдалося перебороти сон і дівчина закрила очі та заснула.

 

***

- Не розумію, чому ти боїшся спробувати зробити це? Адже нічого поганого  не станеться.

-  Я не знаю, можливо мої принципи мені  не дозволяють.

-  Та які там принципи, - сказала Кейтлін і беручи трубочку з купюри вдихнула в себя порошок.– Ось бачиш, - це зовсім не страшно, спробуй.

- Давай якось в інший раз, - відповіла дівчина і пішла у сусідню кімнату.

- Що з нею відбувається? – запитав юнак

- Ой, та забий, - відповіла Кейтлін, у неї свої заскоки.

 

***

        Прокинулася Кейтлін від того, що хтось зайшов у палату, вона відкрила очі і побачила перед собою струнку дівчину зі світло-голубими очима та красивим білим волоссям.

- Привіт, як ти себе почуваєш?

- Хто ти? – запитала Кейт.

- Це я, Мелісса, ти не впізнаєш мене?

- Ні, - відповіла Кейтлін.

- Це тому, що я змінила зачіску.

- Я взагалі не знаю хто ти. Йди геть!

  У палату зайшов лікар. Він перевірив зіниці Кейтлін і запитав чи не болить у неї голова.

- Ні, не болить. Скажіть, а хто ця дівчина?

- Це твоя подруга, - відповів лікар і вийшов з палати.

- О Боже, Кейтлін, ти втратила пам’ять. Ти пам’ятаєш, що з тобою сталося?

- Лікар сказав, що я потрапила в аварію.

- О, він знає далеко не все. Ти що, дійсно взагалі нічого не пам’ятаєш?

- Коли я засинаю, я постійно ніби чую якийсь діалог. Одна дівчина намагається вмовити іншу щось спробувати, але та відмовляється.

- Перед тим, як ти потрапила в аварію ми були на вечірці, де було багато наших друзів та знайомих. Усі відривалися по-повній, і ти не відставала. Ти хотіла щоб я спробувала амфетамін, але я відмовилася, а потім ви із Девідом сіли в автомобіль і поїхали…

- Хто такий Девід? -  перебила Кейтлін Меліссу.

- Твій хлопець.

- І де він зараз?

- То ж слухай далі. Справа в тому, що ви двоє були в хлам. І після того, як ви поїхали почалася буря. Я не змогла вас відмовити. І через годину нам зателефонували з лікарні і повідомили про те, що ви потрапили в аварію.

- Тож, де Девід?

- Ем… він в сусідній палаті, - відповіла Меліса і посміхнулася. Мені потрібно йти, а ти спробуй заснути, тобі потрібно відпочивати.

Кейтлін не могла нічого ні пригадати, ні зрозуміти. Єдине, що залишилося в її пам’яті – це та розмова перед аварією.

 

***                                                   

- Як ти себе сьогодні почуваєш?

- Набагато краще,- сказала Кейтлін тихим, сонливим голосом.

- І це помітно – зауважив лікар. Тому, я думаю, що тебе вже можна виписувати. По тебе приїхала твоя подруга, вона відвезе тебе додому.

У кімнату увійшла Меліса.

- Привіт, я принисла тобі речі. Переодягайся і поїдемо додому.

У автомобілі грала приємна музика, тому було так затишно та спокійно. Кейтлін їхала і дивилася у вікно, розглядаючи чудову Оклахому.

- Я хочу їсти, - несподівано сказала Кейтлін.

- Зараз, ми приїдемо і я накормлю тебе.

Дівчата зайшли до квартири, для Кейтлін тут все було новим і красивим.

- Ти поки що йди в душ, а я приготую щось смачненьке.

Кейтлін зайшла у ванну кімнату і побачила себе в дзеркалі. Її темно-каштанове волосся було зібране в пучок, під великими карими очима були синяки від крапельниці та уколів, а її губи були блідими й сухими від зневоднення. Смугляве тіло дівчини потускніло. Кейтлін зайшла в душ і відкрила воду.

          - Довгенько ти, - сказала Мелісса,- я вже встигла все приготувати та накрити на стіл. Ось, візьми чистий одяг. Кейт подякувала і дівчата сіли їсти.

              - О, це таке блаженство, нарешті відчувати смак нормальної їжі, - сказала Кейтлін.

            - Я знаю, тому і насипала побільше. Їж, тобі потрібно одужувати.

***

     Пообідавши, Мелісса разом з Кейтлін пішли до кімнати.

               - Можеш поки що пожити у мене.

               - Дякую, тут дуже гарно.

         - Ну, ти  відпочивай, а я піду.



Daria Korzh

Відредаговано: 21.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись