Біла троянда короля

Біла троянда короля

У одному королівстві, королівстві свята,веселощів,карнавалів,пісні , мистецтва; у королівстві Рафаеля Санті , Мікеланджело і Леонардо да Вінчі жив один король.

Він був уже не молодий,але понад усе любив життя,насолоджувався кожною хвилиною . Він багато подорожував світом і багато чого бачив на своєму життєвому шляху...

Король дуже любив музику ,він сам писав її,а ще складав чудові вірші ..... А потім виходив на сцену і тисячі завмирали, почувши музику кохання. Король був закоханий в кохання , і своє почуття він дарував мільйонам. Своїми піснями, він ніби давав надію на щире почуття тисячам закоханих і зневірених....

Жив король зі своєю дружиною,він дуже любив дітей ,але не судилося... Він прожив з дружиною 40 років,40 щасливих років. Вона була його музою і підтримкою,вона була всім,але не матір'ю його дітей.... Незабаром королівством пройшла новина , ніби то у короля народився син.... позашлюбний....."Це моє світло" - із щастям в серці і блиском в очах промовляв король. Тепер король завжди подорожував зі своїм сином і дружиною ,яка все пробачила і полюбила хлопчика як рідного.

Хлопчик подорослішав. Король зробив все можливе,аби його син мав все необхідне. Він отримав гарну освіту, житло , ні в чому собі не відмовляв. Батько був щасливий за свого сина ; вони були справжніми друзями. Хоч уже жили далеко один від одного та були дуже близькі.

Король все ще писав пісні і дарував їх людям. І здавалося,що вже ніщо не може зіпсувати життєрадісність щасливого короля.

Але не так сталося як гадалося. Померла королева. У короля було багато жінок :прихильниць, фавориток,фанаток; і ніхто навіть подумати не міг, що короля настільки зламає ця втрата. У короля почалася сильна депресія ... Його вірний помічник Фабліо робив все можливе ,аби допомогти королю. Найкращі лікарі,знахарі і навіть маги намагалися вилікувати його, але все марно... Минали дні ,тижні,місяці......нічого не змінювалося , здавалося настав кінець для короля....

Але Фабліо не здавався і,покинувши рідне королівство,вирушив на пошуки порятунку для свого короля. Він об’їхав весь світ в пошуках дива, і вже коли втратив всі надії, він прийшов в останнє королівство. Королівство козаків , Шевченкового слова і сильних духом людей. Стомлений ,Фабліо шницяв людними вулицями і ......зустрів її. Це була маленька,тиха і водночас говірлива дівчина, хитріша циганки,мудріша японки, темпераментніша італійки - це була справжня українка. Фабліо зрозумів,що це саме та людина ,яка може врятувати короля.

SS( так звали дівчину) - сільська дівчина,приїхали в місто здобувати освіту , тепер шукала роботу. Серце SS палало коханням , але ніхто не знав кому воно належить. Для всіх це залишалося великою таємницею ... Фабліо розповів дівчині про свою печаль та стан свого близького друга. Дівчина не знала що робити , але не могла відмовити в допомозі. І вони вирушили до загадкової " країни-чобітка",в прекрасне королівство до безнадійного короля.

Дорогою Фабліо розповідав дівчині про короля,про його радість і горе, щастя і печаль. І за цих три години подорожі дівчина стільки дізналася про короля, що здавалося, що вона знає його все життя і він настільки близький для неї ,що вона закохалася б в нього, якби її серце не належало іншому... А королю вона просто дуже хотіла допомогти.

І ось нарешті SS прибула до палацу... Розкішний палац зачарував дівчину, але це було ніщо порівняно з бажанням вилікувати короля і повернутися на батьківщину до рідних....і до мрій про коханого....

SS ввійшла до палацу і посередині невеличкої ,гарно влаштованої кімнати ,на дивані сидів король. Дівчина привіталася,не почувши відповіді,підійшла ближче і...ніжно обійняла короля. Вона відчула як на її долоні капають його сльози. Вперше за стільки часу, вперше після смерті дружини король щось відчув,він заплакав.

Фабліо все це бачив, він був дуже радий: він вірив,що сьогодні в короля почалося нове життя,набагато щасливіше і прекрасне... Ця дівчина ніби якась чарівниця, одним дотиком змусила короля заплакати...

Вона і сама почала плакати .... Вони дивилися один одному у вічі і плакали...але це були сльози крізь які було чути щиру дитячу радість.... Було ясно одне : це вже не той зневірений і навіть не той життєрадісний король , якого знали всі ,це вже зовсім інша людина - по-справжньому щаслива!

Здавалося король цілком довірився дівчині , вони до ранку сиділи в кімнаті .... він відкрив SS всі свої таємниці , і здавалося,що вона це не почула , а пережила...

Минав місяць,другий...SS завжди була поруч з королем. Вони не розлучалися ні на мить. Король повернувся до свого звичного життя-він ніби знову народився на світ. Його знову все частіше помічали на публіці: він відвідував різні вечірки,свята,заходи. І щоразу його помічали в супроводі молодої дівчини. Всі думали ,що це донька короля. Але де вона взялася? Хто її мати? Все це залишалося великою таємницею.

Минав час. Король дуже звик до дівчини-своєї рятівниці. Навіть більше-він закохався. Закохався у це миле створіння. Дівчина теж звикла до короля (якби ж то він знав її таємницю). Але.....але він розумів одне: він вже старий, а вона ще зовсім юна - у неї ще все життя попереду,і не варто його руйнувати, марнувати найкращі роки її молодості на свої старечі забаганки.....вона і так багато для його зробила,потративши чимало часу...

Все зваживши і обдумавши , король прийняв рішення відпустити дівчину.

Вранці, коли в будинку всі ще спали, король спустився у вітальну і чекав там на SS. Коли дівчина спускалася сходами у залу , вона згадала той день,коли вона вперше переступила поріг цього палацу. Король так само задумливо сидів на дивані , а дівчина не знала з чого почати розмову.

Вона спустилася,привіталася,але на відміну від першого дня, вона почула: «Доброго ранку. Підійди ближче ,будь ласка.»

Дівчина мовчки підійшла, її серце тріпотіло немов жвавий метелик який мчить до улюбленої квітки. Її серце завжди так тріпотіло коли вона наближалася до короля. З її вуст мимоволі вихопилося : ви щось хотіли?