Білий клубочок щастя

Розмір шрифту: - +

Нове життя

  - Юнгіііііі! - почувся крик з нижнього поверху. Хлопець миттю відпустив мене, припіднявся на знесилених ногах і прошепотів: "Сиди тут". Він зачинив двері, уважно зазираючи навколо, щоб ніхто його не помітив.

  "Схоже, він і справді дуже гордий" - згадала я слова Джина і тихо відкриваючи двері, вийшла з кімнати.

  - Де Ліса? - кричав Техьон.

  - Та звідки я знаю? Чого ти до мене прицепився?! - лютував Юнгі.

  Розлючені голоси долинали з першого поверху. Я відчула, що мені пора тікати, бо по сходах пролунали кроки. Я миттю забігла в кімнату Юнгі. Серце шалено калатало, здавалося, зараз вистрибне з грудей. Я не змогла вигадати нічого кращого, аніж заховатися у шафу. Я відчинила дверцята з чорного дерева і залізла всередину. Зарившись у одяг Юнгі, я почула приємний запах ментолу. Я легенько привідкрила дверку, щоб бачити що відбувається.

  В кімнату залетів Техьон.

  - Де вона? Ти її сховав? Я бачив, ти ніс її!!

  - Тобі здалось! Ти перепив! Малий гамнюк, заспокойся, і йди виспись!

  - Вона точно тут.

  Ві схилився і почав заглядати під ліжко з криками "Де?". І тут, раптом, від побаченого я, здається, втратила дар мови. Юнгі підходив з-заду до Техьона з гітарою в руках. "Що він збирається робити?" Відповідь не змусила себе чекати. Юнгі замахнувся над головою Техьрна і чекав поки той обернеться. Щось, під назвою "совість", тьокнуло в грудях і відключило мозок. "Тільки дія, тільки момент" Я голосно відчинила двері з криками "Ні, Юнгі, не треба!" Ві обернув голову і поглянув на мене:

  - Ага! А я казав - але вмить отримав гітарою по затилку. Хлопець впав на підлогу.

  - Юнгі! Що ти наробив! Ти вбив його! - Шуга впустив гітару на підлогу і виголосив:

  - Якщо, я вбив його, ти будеш співучасницею.

  - Що? - викрикнула я. Але Юнгі приклав до моїх уст палець: "Мовчи". Хлопець схопив мене за руку і поволок за собою. Ми вилетіли з кімнати, збігли по сходах і тихо, як тільки могли, відчинили вхідні двері. Юнгі швидко просковзнув назовні. А мене помітили.

  - Аліса? Ти куди? - вигулькнув з-за дивану Джин.

  - Еее. Я йду трішки прогуляюсь. - Юнгі зігнувся, ховаючись за дверима

  - Ну добре. Папа!

  - Папа. - я зачинила двері. Юнгі моментально сплів свої пальці з моїми і потягнув за собою.

  - Біжімо!

  - Куди? - не зрозуміла я

  - Куди ноги несуть. Біжімо світ за очі. Туди де нас не знайдуть.

  - Гаразд - я усміхнулась

  Ми бігли впродовж 15 хвилин. Перед нами була величезна річка.

  - Ріка Хан. Коли небудь чула про таку?

  - Угу, чула.

  Юнгі зняв з себе ковту і постелив на траві під величезним деревом.

  - Сідай. - наказовим голосом мовив Шуга.

  Я слухняно сіла і Юнгі примостився поряд.

  - Так, значить, будемо жити тут. Ти ляжеш на мою ковту і накриєшся футболкою. Я ляжу на траві коло тебе.

  - Але, Юнгі, ти можеш застудитися. Все-таки, вже не літо.

  - Мовчати! Я знаю, що кажу.

  З хвилини дві ми просто мовчали, дивлячись на річку, в якій відбивалися сотні ліхтарів. Мене таки пробив інтерес

  - Нащо це все вигадувати, якщо можна переночувати в готелі, або якійсь кімнатці.

  - Пффф, яка ти нудна. Виживати у дикій природі набагато цікавіше і романтичніше, ніж у комфорті. В якійсь халупці ти б не побачила такої краси: річки, зоряного неба. Хіба ж ні?

  - Так - я всміхнулась і відкинулась головою на траву, розглядаючи сотні зірок на небесах. Обоє знову замовчали.

  - Але, знаєш - крізь тишу заговорив хлопець.

  - Що? - я заглянула в обличчя Юнгі.

  - Я не вмію брехати. Насправді, у мене просто нема грошей.

  - Ти дурень.

  - Я знаю.

 

 

Привіт, дорогі читачі. Ну як вам, цікаво? Хотілось би попросити критики (м'якої) і відгуків, адже вони надають мотивацію рухатись далі.:)



Forest deer

Відредаговано: 12.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись