Блокнот

Розмір шрифту: - +

Випадкова знахідка

 

       Риючись в домашній бібліотеці Арні випадково скинув звідти декілька книг. Нахилившись він став збирати їх однак різко зупинився, щось привернуло його погляд. Серед цих книжок була одна маленька, що відрізнялася від інших. Арні бачив її вперше, тому сповнений цікавості він поклав інші книги на місце, а з новинкою направився до крісла.
Здивування посягнуло Арні відразу як він відкрив книгу, адже виявилося – що це геть не книга. Новознайдений артефакт виявився товстим блокнотом, й при цьому відносно старим. Охайний почерк говорив сам за себе – це блокнот написаний його дружиною Елізою.
       Арні не помітив як за читанням пройшло три години. Та й на час, йому було глибоко начхати. Прочитане приголомшило його як своїм змістом, так й своєю таємничістю. В його дружини виявився справжній письменницький талант, слова під керуванням ручки в її руки гармонійно складувались в дивовижні історії з таємним підтекстом. Кожне речення, кожне написане слово не було даремним, все мало свій сенс, зв’язувалося як з усім рукописом, так й з іншими.
       В основному Еліза писала казки, що різко надало її здавалось би знайомій постаті особливого шарму.
       Однак чому? Чому за стільки років їхнього знайомства та подружнього життя, вона навіть не натякнула на творчу складову своєї душі? Арні зустрічався з творчими людьми багато раз в житті, й завжди він примічав що кожна з них має якусь особливість, щось що виділяє її від інших. Однак за стільки часу він не примітив цього в ній! Можливо тому що він любив її, й вона була цілковитою особливістю для нього. Та все ж… Вона нічого не розповідала йому. Й можливо для цього була вагома причина?
       Арні поклав блокнот на місце, й весь вечір пильно стежив за Елізою, він намагався примітити ту саму особливість що говорила би про її творчий характер. Однак вечір підійшов до кінця, й результату не було ніякого. Йому не давало спокою одне питання: "Чим я не заслужив довіри? Чому вона цього не відкрила мені"?
       День йшов до кінця, вони вже збиралися лягти спати, раптом Арні примітив на виразі обличчя Елізи якусь приховану журбу, сум. Здавалося що вона поводить себе, й виглядає як зазвичай. Здавалося раніше… Тепер Арні побачив що сум який її окутує став нормою, він вже давно її окутує… Й тоді Арні зрозумів , що щось він робить не правильно.
Ніч була безсонна.
       Ну як? Як він міг не помічати цього стільки років? Чому? Звідки в неї цей сум? Арні закортіло розбудити Елізу, запитати в неї все напряму, поговорити відверто. Та він цього не зробив. Зрозумів – є дещо в її душі, до чого вона закрила доступ всьому світу. Й навіть він не має стільки довіри щоб знати про це, а якщо запитати про все напряму то впаде в її очах. Відповідь знадобиться шукати самому.
       Обережно зіскочивши з ліжка, та проскочивши з кімнати він направився до сімейної бібліотеки. Маленький блокнотик знову замаячив в руках Арні. Він гортав його шукаючи хоч якусь підказку, та десь на серединні знайшов її. Там стояла дата написання чергової казки, близько дев’яти років назад. Він погортав ще, майже в самому кінці знайшов ще одну дату, близько п’яти років назад. Дати писалися маленькими й знизу через що їх легко було пропустити.
       Немов у видінні Арні згадав слова батька: “Будь якому віці жінка хоче відчути себе маленькою дівчинкою, для якої весь світ наповнений казкою “. У всіх дітей є краплина творчості, вона виявляється від надання бездуховним предметам особистості (іграшкам) до побудови цілих світів замкнутих в їхній маленький розум, обмежений невеличким полем діяльності.
       Та коли люди дорослішають це все проходить. Зникає почуття таємничості й казковості, люди більш не прагнуть досліджувати світ, їх перестає хвилювати як влаштована в ньому кожна незначна деталь. Та чому?
       Відповідь прийшла немов навіяна чимось божественним.
Біль. Коли діти пізнають світ вони недосвідчені, а досвід дається їм тою ціною, яка відбиває будь яке бажання до пізнання світу. Хоча маючи досвід вони б уникнули болю вдруге.
       Лише незначна частина людей здатна пройти через неї, та зберегти ту саму любов й зацікавленість до світу. В певній мірі зберігати трохи дитячості в дорослому віці – це ознака мужності.
       Картина склалася до купи. Арні повернувся в спальню й ліг наповнений смутком. Врешті решт хіба не він в цьому винен? Так, життя майже у всіх важке. Та яке право він мав дозволяти своїй жінці сумувати? Яке право він дозволити собі хоч маленьке недбальство? Хіба не він мав зробити її щасливою, хіба не він мав дбати про неї немов про маленьку?
       В момент цих глибоких гнітючих роздумів, Еліза притулилася до Арні та обійняла його за шию. Він відчув в той момент таку любов до неї, що твердо вирішив - хоч на день, та він мусить подарувати їй казку!
На наступний день після роботи він знову зазирнув в старий блокнот, тепер його очікував пошук мрії. Творчий блокнот це без перебільшення законспектована душа людини. Й в цій душевній енциклопедії він намагався знайти ту саму казку, мрію яка пробудить в ній маленьку дівчинку наповнену любов’ю до всього живого, дівчинку що ще не втомилася від цього світу. Знайти цю казку не виявилося жодних проблем, адже один її елемент доволі часто повторювався. Арні приступив до виконання.
      Весь свій вільний час він присвячував створення “казки”, Еліза почала помічати в ньому якісь зміни. Він став набагато бадьорішим, сміливішим та веселішим. Спочатку вона жартувала з приводу цього, не подавала вигляду наче стурбована такою зміною свого чоловіка в кращу сторону. Та енергія Арні навіть не думала нікуди зникати, навпаки, з кожною годиною вона лише росла. Це ще більше насторожило Елізу, вона стала випитувати в ньому причину такою зміни, та кожного разу він вміло ухилявся від відповіді й зникав в невідомому їй напрямку.
      Жіночий мозок при відсутності відповіді здатний додумувати найстрашніші здогадки. Згодом Еліза була впевнена - в її чоловіка завелася коханка. Однак вона не стала слідкувати за ним таємно, не стала перевіряти його. Вона була сильною жінкою, яка вже давно звикла до раптових ударів долі. Тому одного разу вона твердо й рішуче зупинила його й напряму запитала. Її ноги ледве не підкошувалися від хвилювання, вона очікувала будь якої відповіді. Вона очікувала відмахування, та вони б не допомогли Арні, Еліза знала як надавити на нього.
      Та відповідь Арні перевершила всі її очікування. Замість того щоб ухилятися від відповіді, або піднести їй гірку новину. Він лише легенько посміхнувся, його руки твердо й водночас ніжно обійняли її, він нахилився над нею та м'яко запитав:
- Ти довіряєш мені?
Відповідь прозвучала не відразу, вірніше вона навіть не прозвучала. Еліза задумалася, її погляд змінив свій напрямок кудись в нікуди, й вона мовчала майже хвилину. Лише тоді вона невпевнено похитала головою в знак довіри.
- Тоді довірся, я обіцяю скоро ти про все дізнаєшся. Й коли дізнаєшся – станеш найщасливішою дівчинкою у світі…
Їхні обійми зімкнулися міцніше, й вони зійшлися в поцілунку. Закінчивши поцілунок Арні поглянув в очі Елізи. Немов зірки в нічному небі, відблискували частинки світла сльози незначного щастя й потіхи в її очах.

       Після того вона більше не розпитувала його. В ній пробудився спокій на впевненість у своєму супутнику. А Арні з двійним старанням взявся за виконання цієї справи, й через невеличку кількість днів “казка” була завершена.

       Вони жили недалеко від моря, в хатинці яка дісталася Елізі по спадку від бабці. Кожного ранку вони могли насолоджуватися шумом припливу. Щоб Еліза не побачила все раніше часу, Арні закрив їй очі й повів за ручку до самого моря. Її посмішка була сповнена радості, й спрагою до чогось незвичного. А хвилювання було виявленням зацікавленості.
      Нарешті очі Елізи були відкритті, й перед нею на фоні безкрайнього моря, та жовтого диска сонця, повстав силует невеличкого саморобного кораблика. Це навіть був не стільки корабель, скільки човен з парусом. Однак всім своїм виглядом, кожною деталька показувала – його робили з любов’ю.
       Шок й радість переповнювали Елізу. Вона поглядом попросила пояснень, й Арні поклав їй в руку її маленький блокнотик. Еліза притулилася до свого коханого й ніжно засміялась.
- Серед твоїх дитячих казок особливо виділявся один елемент – кораблик … Мені захотілося повернути тебе в дитинство, подарувати тобі ту саму казку…

       Вони сіли в кораблик й попливли в невідомі води моря, туди куди їх поведе стародавній борей … Цей маленький кораблик напевно смішно виглядав на фоні катерів та дорогих яхт. Так в його власників не було ні багато грошей, в них не було крутості. Та в них була любов, щастя та довіра.
       На наступний день Арні знайшов біля ліжка той самий блокнот. Елізи не було поруч, напевно вона на кухні чи ще десь. З блокнота визирала закладка, відкривши її Арні прочитав заголовок “казка про кораблик ”.



Creator

Відредаговано: 10.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись