Бог Індерону

Розмір шрифту: - +

Частина друга. Людина. Глава 3.2

***

Раби напружено хрипіли, затягуючи важку клітку вглиб ущелини.

— Туди, заштовхуйте її туди, до стіни, — кричав старший стражник. Клітка гримнула по голому каменю. — Покличте коваля. Нехай приб'є цей ланцюг до скелі. Мені не потрібні сюрпризи!

У спалахах вогню задзвенів важкий молот — товстий залізний кіл пришпилив бранця до кам'яної стіни.

— А не втече?

— Як же ж він втече? — коваль підняв смолоскип над головою, вказуючи на свою роботу, і помаранчеве полум'я вихопило з темряви його постать – стало видно, що той схожий на звичайну велику людину — громадянина Республіки. — Пута на ньому чарівні. Як він їх зніме? Та й клітка з гласку...

Старший охоронець з силою посмикав ланцюг: «Не втече. Але ви двоє стійте біля виходу. Хто його зна. Не спати! Помічу — здеру шкуру!» — і з п'ятіркою підлеглих подався до багаття відпочивати та їсти м'ясо. Двоє, що залишилися, із заздрістю дивилися їм услід.

 

Ал лежав на дні клітки - камінь ущелини холодив тіло крізь діри в дерев'яній підлозі. Деякий час потому бранці чогось почали вовтузитися і метушитися. Раби чогось пересувалися з місця на місце, немов живий вир. Раптово поруч почувся знайомий голос:

— Ал! Це ти? Ти тут?

Ал рвонувся назустріч цьому голосу:

— Надар! Друже! Ти живий!!! Який я радий це чути!

— А який я радий...

— А Ілата?

— Теж живий. Але прив'язаний з іншого боку. Нам довелося змусити всіх переходити по колу, щоб я зміг дійти до тебе. Я сказав їм, що ти — наш шанс на порятунок. Але бачу, що я їм збрехав, — по морю голів, що напружено дослухалися до їхньої розмови, пробіг невтішний стогін.

— От тут ти неправий.

— Не зрозумів. Я не мав їх розчаровувати?

— Ні, ти неправий в тому, що шансу немає.

— Як?!

— Я не впевнений, якщо чесно, але ти пам’ятаєш нашу розмову про магію, яка мене створила?

— Священни Ліс! Темна Магія? Ти хочеш нею скористатися?!  Навіщо?

— Я повинен померти. І переродитися. Щоб звільнити нас усіх.

— А це не небезпечно?

— Ще й як! Я навіть не обіцяю, що всі залишаться живі.

— Але шанс є?

— Може бути. Якщо магія цього світу не виявиться сильнішою.

Надар мовчав, вдивляючись у палаючі, як у нічного звіра, очі.

— Я не хочу стати обідом у тороків. Я бачив, як вони білують ще живих... Ми спробуємо. Що треба робити?

— Віджени всіх подалі, наскільки вистачає мотузки. А потім підповзи до мене і наблизь сюди обличчя. Я скажу це тобі на вухо.

Почулася метушня, стусани і обурене сопіння. Потім повернувся Надар і припав вухом до клітки.

— Лягай на підлогу. Я притиснусь до прутів. Так. Слухай мене. Намацай мій пупок. І засовуй в нього пальці.

— Що???

— Слухай і роби.

— Роблю... о, духи Лісу, що це? ..

— Глибше! Двома пальцями. Відчуваєш щось?

— Так! Щось тверде.

— Підчіплюй і тягни. Є? Та тягни вже, це не дуже приємно!

— Є! Що це?

— Потім! Покажи. Та-а-к. Ось цю штуку з дванадцятьма горошинами засунь назад, і ось цю з трикутниками теж... Не стогни, так треба. А тепер потрібно дістати з цієї... штуки четверту... ягоду, синю. Кольорів не бачиш? Ну помацай поверхню, там повинен бути видавлений символ, щось на кшталт чотирьох іклів. Відчуваєш?

— Начебто так…

— Покажи пальцем мені перед лицем, яку вибрав. Так, вона! Тепер підстав долоню і натисни зверху на цю опуклість, ягода впаде тобі в долоню...

— Ой, на підлогу впала.

— Лови, дурень!

— Ось! Знайшов!

— Ф-ф-ух... Ну ти... Засунь те, що залишилося знову мені в пупок. Заштовхай все якнайглибше. А тепер давай мені ту ягоду до рота, і біжи. Якщо тут є якісь відгалуження або щілини, лізьте туди і не висувайтеся. Мерщій!

Надар кинув «ягоду» у відкритий рот, і почав штовхати інших бранців, пошепки пояснюючи їм, що потрібно негайно сховатися. Ближче до виходу дійсно існувало відгалуження, вузьке і загнуте догори, стояти там було просто тортурами, але Надар щосили штовхав всіх, виконуючи вказівку. Ал лежав на підлозі, і боявся, не знаючи, чого більше: те, що він задумав, було жахом, але перспектива залишитися в полоні у тороків ще жахливіша. Відступати нема куди. Він з силою притиснув кульку язиком до потрібної точки на верхньому піднебінні — хруснула запобіжна перетинка, і капсула з новою формою провалилася в порожнину генного приймача. Але чи подіє? Ал напружено прислухався до відчуттів, чекаючи старту програми. Раптово по тілу пішли перші судоми. «Працює!» — гекон майже з радістю закусив губу, щоб не застогнати від болю - потрібно терпіти, скільки вистачить сил: вартові не повинні прибігти передчасно.



White Klay

Відредаговано: 25.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись