Бог Індерону

Розмір шрифту: - +

Частина друга. Людина. Глава 5.2

***

Тімлав зустрів Ала надзвичайним гамором і велелюддям. Окрім звичайних його мешканців, тут у великій кількості скупчилися слуги і воїни верховних правителів еліва. Саме містечко було оточене військом, і на кожному дереві влаштували пост з дозорними лучниками. Загін Тодана кілька разів зупиняли, уважно розглядали і перевіряли. Ал пройшов повз парадно одягнених воїнів з різними видами зброї: довгі списи, мечі, луки. Здається, вельмож супроводжувала чимала армія. Гекон не знайшов у пам'яті Енола подібних прикладів організації безпеки. Здається, часи легковажних прогулянок Лісом закінчилися для спадкоємців трону назавжди.

У супроводі охорони Ал піднявся знайомими сходами в будинок Опори Листя. Зараз це була резиденція його суверенів. Двері широко відчинилися перед ним – Ал встиг побачити, як знайома служниця зойкнула, впізнавши його, і стрімко зникла у задній кімнаті. У великій залі в кріслі воєводи сидів сам Алаола Елава – Стовбур Древа,  по праву руку від нього – його син, Елаф Елава, він же – командувач військами еліва.

Ала ще у степу здивував рогатий шолом на голові Тодана, та на головах Елафа і Алаоли зараз красувалися ще більш дивні головні убори. Роги золотого шолома Стовбура Древа – рясно прикрашеного камінням і хитрими візерунками – майже діставали до стелі, і незрозуміло було, чи зможе володар встати, щоб не впертись ними в дерев'яні балки. Це страшенно насмішило гекона, і він раптово пирснув від сміху.

– Тобе щось веселить? – грізно насупив брови Елаф Елава і підвівся з малого трону.

– О, ні, Опора Квітів, це я так, згадав один жарт.

– Не до жартів зараз! Вияви належну повагу – тут присутній сам Стовбур Древа!

– Оу, благородні еліва, я вас поважаю, і все таке, – з погано прихованим єхидством вимовив Ал.

– Гм... – раптово перебив свого сина, готового вже спалахнути, величний Алаола, – чому ти, чужинець, поводишся так зухвало і нешанобливо? Я не хочу погрожувати тобі, але, все ж, ти міг би виявити більше поваги до тих, перед ким стоїш зараз. Адже тут сам повелитель Священного Лісу і командувач його армією. Що ж дозволяє тобі бути настільки самовпевненим? Ти не боїшся? Ти безсмертний?

– Я вже прожив набагато більше, ніж мої брати, пережив речі, набагато страшніші за ваш гнів і, як я вже говорив твоєму молодшому синові Тодану, я сорок років був поневоленим вбивцею на побігеньках у своїх господарів. Тож більше не хочу і не буду нікому коритися. Що ж до мого зневажливого поводження, то ви, шляхетні еліва, робите все, щоб цю повагу зруйнувати.

– Ти занадто собі дозволяєш, дивний торок! – не витримав Елаф, – можливо, невелика прочуханка навчить тебе поваги!

– Спробуй, – усміхнувся гекон, – пару місяців тому, в цьому самому місці твій брат вже хотів провчити мене. І якби я не був таким добрим, став би ти вже єдиним сином свого батька.

– Досить! – вдарив в підлогу посохом правитель всіх еліва, – нема часу на ці дурні суперечки! Іншим разом, нахабний чужинець, я навчу тебе шанобливості. Однак я готовий заплющити очі на твою неналежну поведінку, бо є справи дійсно важливі! Вийдіть всі із зали!

– Але, Опора Опор, цей торок дуже небезпечний!.. – вигукнув якийсь воїн у коштовних обладунках – мабуть, командир охорони.

– Чекайте за дверима! Він нічого не зробить нам. Чи ви забули, що я не тільки ваш повелитель, а й верховний маг?

– Слухаюсь, Опора Гілок.

Охорона, виконуючи наказ, квапливо вийшла з кімнати. Чути було, як командир розставляє воїнів за дверима, дає вказівки на випадок необхідності втрутитися.

– Ці роги на шоломах, які так тебе насмішили, тороче, не просто прикраси, як міг вирішити тільки такий... нерозвинений розум, а магічні інструменти, які відкривають нам твою свідомість. – Алаола промовляв це гордовито і виразно, наче виголошував промову. – Тож знай, ти не зможеш обдурити нас або приховати необхідні нам відомості! Ми будемо питати, а ти відповідай.

– О! То твої роги дозволяють читати мої думки? Ну, давай, спробуй, – посміхнувся гекон, виставляючи в голові шумовий заслін, – засмучу тебе, але в нашому світі подібні іграшки не рідкість, і мені, як солдату особливого роду, не раз доводилося протистояти бажаючим покопирсатися у мене в мізках. То що, тобі вже вдалося впізнати те місце, куди я вас посилаю?

Елаф у люті підхопився з місця:

– Мені набридло це! Варто!..

– Зачекай, Елафе. Ти! Як тебе... Ал! Ми можемо діяти по-поганому, або допомогти один одному. Допоможи нам – ми готові заплатити тобі! Назви свою ціну.

– Мені від вас нічого не треба. Не чекав я, що ви виявитеся такими му... Але ж, від самого початку я не збирався з вами сваритися. Все, чого я хотів – жити в мирі і дружбі з мешканцями Лісу. А тепер бачу, які зарозумілі і самозакохані всі еліва, особливо ви, високородні, і у мене немає бажання мати з вами справи. Єдине, що я можу попросити у вас – пропустити моїх друзів холін через ваші володіння, щоб їм не довелося наражатися на небезпеку, блукаючи Дикими Землями.

– Бачиш, ми все ж можемо почати діалог, – вимовив с посмішкою Стовбур Древа, – твоє побажання ми почули, а тепер я скажу, що потрібно від тебе нам. Ти, звичайно ж, бачив, що зробив цей мерзенний чаклун із моїм онуком і спадкоємцем трону еліва? Так от, я повідомлю тобі таємницю державного значення, за розголошення якої настане негайна смерть, – неприкрита загроза засвітилася в очах володаря Лісу. – Наші лікарі та маги лікували Енола всі ці дні, і їм вдалося відновити зранене тіло Квітки. Але розум мого спадкоємця згасає, і що сильніші наші намагання, то швидше тане його свідомість. Вже тепер він не впізнає нікого з нас, не може виконувати найпростіші дії, але далі, кажуть лікарі, все стане ще гірше – він повністю перетвориться на безмозку істоту.



White Klay

Відредаговано: 25.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись