Бог Індерону

Розмір шрифту: - +

Частина друга. Людина. Глава 6

– Навіщо ти покликав нас, батьку? – Стовбур Древа сидів на троні в будинку воєводи, поряд з ним нетерпляче совався в кріслі його син. – Яка потреба змусила тебе перервати наше свято? І навіщо ти привів з собою цього... чужинця. А це що таке? – вигукнув Алаола, побачивши Сута, який виступив з-за спини мага.

– Не час веселитися, Опоро Гілок!

Офіційний тон змусив роздратованого правителя випрямитися в кріслі, Елаф також напружився і вчепився в поручні

– Ці поважні гості - мої друзі, – урочисто продовжив Корінь, – і прошу не забувати про те, що сер Ал зробив для нас. Для всіх еліва, – Алаола кисло скривився. – А це Сут - мій новий друг. Прошу з повагою поставитися до нього.

– То ти заради вшанування цих чужинців відірвав нас від бенкету?!

–Помовч! І слухай, коли з тобою розмовляє батько! – важкий посох вдарив в підлогу так, що з щілин дощатого настилу порхнула курява. – Ви занепали за час моєї відсутності! Не таким я передавав тобі Священний Ліс! Чого ти домігся за тисячу років? Лише рік від року втрачаєш землі. Степ пожирає наші околиці, еліва втрачають будинки, а вас утримують холін за продовження життя їхніх вельмож. Та чи турбує тебе це, синку? Ви лише бенкетуєте та розважаєтесь! Ти, Елафе, чого домігся ти? Де наша армія? У що вона перетворилася? Ми вже боїмося виходити в Дикі Землі без сотні воїнів! Тороки безперешкодно панують на півдні, ви навіть з еріса не можете впоратися… хоч я і не поділяю прагнення їх знищити.  Бо якщо подумати, то саме завдяки вашому правлінню в їхні лави потрапляють усі бідні еліва, яких ви залишили без домівки. Без Лісу! І навіть тепер, коли я – Корінь Древа – прошу твоєї аудієнції, ти думаєш лише про дорогі наїдки та вина, від яких тебе відірвали! Які теж не з наших ланів і виноградників, до речі. А тим часом ваше розкішне життя котиться у прірву! Всі ми туди летимо! Весь Індерон!

– Вибач, батьку, та я не розумію...

– Мовчи! Не дратуй! Я й не дивуюся, що не розумієш, – Сибадал замовк і нервово стиснув посох, та за мить його обличчя знов повернуло впевненість і достоїнство, і він продовжив майже спокійним голосом. – Ось цей, як ти кажеш, чужинець показав мені таке, від чого жах заповнив моє серце. Наш друг Сут, теж з іншого світу, і він теж має свою магію. Особливу магію. Він наділений даром істинного бачення. Зосередьтеся, маєте нарешті включити свої мізки, бо нам треба буде вирішити, що робити. Якщо ми не знайдемо рішення, на нас всіх чекає смерть!

Вражені правителі переводили погляд з одного гостя на іншого.

– Що треба робити?

– Одягніть свої шоломи - зараз вам знадобиться вся ваша магія. Ми зробимо Коло Злиття, і Сут покаже вам те, що я вже бачив. Відкрийте свою свідомість і докладіть всіх сил, які маєте, якщо не хочете, щоб ваші мізки підсмажилися.

Сибадал прошепотів заклинання і поставив в центрі кімнати свій посох, який так і залишився стояти вертикально, немов його приклеїли. З корчуватого навершя полилося сяйво і утворило сферу, яка переливалася кольорами, немов величезна мильна бульбашка. Сибадал увійшов в неї, став обличчям до патериці і витягнув руки в сторони, запрошуючи приєднатися. Сут вклав свою чотирипалу долоню в праву руку старійшини, Ал став від нього по ліву руку, правителі еліва злегка затримались, вагаючись, але теж протягнули руки і замкнули коло.

– Приготуйтеся. Ну, Сут, починай.

 

Навершя патериці засяяло сліпучим білим світлом, і вся п'ятірка раптом опинилася в уже знайомій Алу білій півсфері. Тепер вони вже не стояли у колі, а сиділи в зручних кріслах навпроти господаря цього місця.

– Вітаю вас, друзі. Зараз ви перебуваєте в моїй свідомості, - еліва нервово переглянулися і сіпнулися в кріслах, та Сибадал зиркнув на них, і ті сіли на місце. Сут незворушно дочекався, доки правителі Лісу зосередять на ньому всю увагу, і лише потім продовжив. - Кілька днів тому, я відчув зміну в інфосфері цього світу. І став спостерігати, розширюючи коло уваги. Дивіться, що я побачив.

Світ замерехтів і змінився, Ал знову ширяв над Дикими землями, лише якимось особливим почуттям вловлюючи присутність товаришів, яких не було видно у цій картині. Мабуть, вони відчували те саме.

Земля наближалася - тонка ниточка на бурому фоні перетворилася на шлях - і перед очима розкинулася картина, яку гекон одразу ж впізнав: величезна яма на дорозі з гнилими останками рукатів і тороків, залишки земляного валу, витоптана і зім'ята трава на місці битви… І багато живих тороків, які в люті трусили над головою бойовими палицями й сокирами.

– Я відстежив їхній шлях, – пролунав у порожнечі голос Сута, – це загін Тазгира, сина Наргара. Вони вийшли зі східної Брами чотири дні тому і рушили до цієї дороги через Дикі Землі, мабуть, щоб поживитися. Їх привернула зграя стерв'ятників, яка кружляла над місцем битви. Як бачите, Тазгир знайшов тіло свого батька та решки своїх одноплемінників. Майже сім десятків тороків вбито, багато хто з них має рани від елівійських стріл. Молодий вождь вирішив, що армія еліва порушила перемир'я, і пішла у наступ.

– Ось! Я говорив, – почули всі голос Алаоли, – цей чужинець приніс нам лише біду!

– Мовчи і дивись далі, – прошепотів спокійний (на диво) голос Кореня.

– Так. Дивіться далі, – знову Сут, – не варто робити висновки завчасно. Скоро ви зрозумієте, що Ал послужив вам добру службу, і якби не він... У черговий раз.

Події різко прискорилися, немов в головиді на перемотці, і тороки помчали до перевалу.

– Бачите, вони поскакали до Голодної Пащі. Дуже швидко помчали. Кинули видобуток, убили рабів, щоб рухатись швидше. Куди ж вони так поспішають? Я став дивитися далі, і ще далі...



White Klay

Відредаговано: 25.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись