Бомж.Ua

Розмір шрифту: - +

Глава 1 Крапка

Кажуть, життя схоже на снігову кулю, що котиться по схилі. По мірі того як куля облипає снігом, зростає її швидкість. Чим старшою стає людина, тим скоріше спливають роки.

Моє життя схоже на цигарку. Навіть не на цигарку, а на цей жалюгідний недопалок у смітнику, поруч зі мною. Він тліє і смердить. Нікуди не котиться – тільки лежить і тихенько помирає.

Та годі вже! Треба йому допомогти, так би мовити, зменшити страждання. Із цими думками я поліз до урни і дістав звідти недопалок. Судячи з мого досвіду, буде ще приблизно чотири затяжки. Так, подивимося, що тут у нас… Dunhill! Чудово! Те, що лікар приписав! Не перевелися ще багатії у країні нашій. Сопляки-мажори, що на таткові гроші купують дорогі сигарети.

Підійшла якась жіночка. Кинула в урну обгортку від морозива та презирливо на мене покосилася. Скільки разів я помічав цей погляд. І жодного разу не зміг втриматися. От і тепер мене понесло.

- Паняночко! Красуне! Не могли б ви купити мені холодного пива? Спекотно, хоч шкіру знімай, - заторохтів я їй у спину.

Вона повернула голову, а я посміхнувся і відправив їй повітряний поцілунок. Бачили б ви як змінився вираз обличчя, як красуню перекосило. Це для мене було вищою насолодою. Гарна, струнка, років тридцяти п’яти – вона могла би просто піти далі, як і більшість, не помічаючи мене. Але ж ні. Очі хижо блиснули, куточки губ поповзли до низу, немов хтось потягнув їх невидимими нитками. Від її краси не залишилося й сліду.

Жіночка вже встигла відійти на кілька метрів, але тепер розвернулася і пішла на мене. Я сидів прямісінько на землі, і вона, дивлячись згори-вниз, прошипіла:

- Бомжара, ти такий бридкий, що хочеться плюнути тобі в обличчя і розтерти ногою.

Признаюся, таких сміливих я давно не зустрічав.

- Ви дуже зациклені на зовнішності. Я читав, що це може бути наслідком дитячої психологічної травми.

- Що?! – вона мало не вибухнула від обурення.

- Можливо, в дитинстві ви були не дуже гарною. Батьки, однокласники, друзі, звісно, не робили вам компліментів. А істина одна – якщо людина отримує (мова йдеться про хорошу людину), то вона й віддає. Якщо не отримує, то і віддавати нічого. В душі порожнеча, образа – неначе компоненти отрути. Наслідок – зацикленість на зовнішності, а саме, на недоліках.

- Та що ти можеш про мене знати? Бомж!

- Вихід, звичайно, існує. Це для вас повинно бути гарною новиною. Якщо, звісно, прислухаєтесь до моїх слів.

Я зробив паузу, та уважно подивився їй в очі. Жіночка відвела погляд, але не зрушила з місця.

- Якщо подивитися на це з іншого боку, як думаєте, може для того, щоб щось отримати, треба спочатку віддати? При чому щиро, не вимагаючи нагороди у відповідь. Наприклад, не побачити, що он в того хлопця немає руки, а зробити йому комплімент щодо чудової зачіски! Або не помітити моєї неохайної бороди та грязюки під нігтями, а звернути увагу на гарні очі. А якщо очі не гарні, і зовсім нічого гарного немає – тоді щось вигадати. Вигадати і самій повірити. Тим паче, що це простіше ніж здається. І говорити. Побільше говорити. Не про недоліки, а про красу.

От так. Можливо я вгадав, можливо їй просто урвався терпець. Недовго, знаєте, людина може витримати в компанії бомжа. Моя співбесідниця мовчки пішла геть. Засмучена. А може задумлива... Чи то просто мені хотілося бачити її такою? Не важливо. Я просто бомж, і навряд хтось буде сприймати мене серйозно.

 

Літо – чудова пора року, в якої, втім, є як переваги, так і недоліки. Головною перевагою для безхатченка являється плюс за Цельсієм. Влітку не так просто підхопити запалення легень, і потім валятися по кілька днів у підвалі не приходячи до пам’яті від лихоманки. А ще можна спати на відкритому повітрі, і засинаючи, дивитись на зорі. Маленьким недоліком є довгий день і коротка ніч. Доводиться пізно лягати, і вставати рано. Деяким моїм знайомим все одно, але мені, знаєте, неприємно, коли люди, які перед роботою йдуть викинути сміття, дивляться на моє сонне обличчя, що визирає з-під ковдри.

Головним плюсом літа є… Тільки не смійтеся. Є те, що тебе можуть запросити на шашлики. На наступний день після зустрічі із нервовою жіночкою, це і сталося. Хто може запросити бомжа на шашлики? На справді, заради цієї історії я і зібрав вас тут.

 

Переді мною стояв сопляк. Дуже м’язистий, високий, поважний такий, але сопляк. Я б йому так і сказав, але негоже кусати руку,яка тебе кормить.

- Агов, бухарику! Хочеш їсти?

- Не відмовився б…

- А горло промочити? Ну, залити сливу, чи як там у вас кажуть?

- Спожити?

- Ох нічого собі! Хе-хе! Ну, спожити хочеш?

- Якщо ви прийшли мене пригостити, то я вам буду дуже вдячний.

- Тоді ти маєш поїхати з нами! Зрозумів?! – тон зробився відверто грубим. Напевно, так подіяла моя відповідь: я проковтнув наживку, і він відчув свою владу.

- Поїхати? Ні, вибачте, краще тут залишуся, - я відвернувся і продовжив копирсатися в сміттєвому баку.



Сергей Величко

Відредаговано: 30.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись