Бомж.Ua

Розмір шрифту: - +

Глава 6 Прямий ефір

Перед тим як продовжити свою розповідь, скажу декілька слів про інших героїв нашої історії. Назарій втік, залишивши життя відпозичника (з надією врятувати батька), щоб вступити до лав Об’єднаної національної армії. Четверо офіцерів ОНА, які під час таємного завдання у великому промисловому місті вдавали із себе гастролюючий рок-гурт «Way to the Січ», звернули особливу увагу на те, що хлопець надзвичайно швидко бігає, і тому іспит на фізичну підготовленість він здав автоматом. Але перед тим як поїхати на Захід, щоб захищати кордони України, офіцери разом із новобранцем завернули до Києва, підтримати одного майбутнього кандидата в президенти. Спостереження за ним, власне, і було метою колишнього секретного завдання.

Молоду дівчину, студентку п’ятого курсу факультету журналістики, що проходила практику у місцевій газеті «Важливо!», через декілька днів виписали із травматологічного відділення 2-ї міської лікарні. Разом із матір’ю, Ольгою Михайлівною, Карину зустрічав хлопець Андрій. Він, як справжній джентльмен, відніс її речі до таксі. Машину хлопець викликав за власний рахунок. Ольга Михайлівна, на відміну від Карини, не знала, що галантний молодий чоловік і є той покидьок, який розбив її доньці голову. Як мати не вмовляла молоду журналістку покинути небезпечне ремесло, все ж не змогла нічого вдіяти, і вже наступного тижня Карина поїхала на завдання до Києва, щоб зробити репортаж про одного майбутнього кандидата в президенти.

Андрій, який кожного дня, після практики на виробництві, приходив до 2-ї міської лікарні, декілька разів запізнювався на стадіон, де проходили тренування «Громадського кулака». З кожним новим візитом до молодої журналістки, хлопець все більше запевнявся в тому, що безнадійно закохується в неї. Він пообіцяв Карині покинути право-радикальну організацію, але якось не було слушного приводу сказати про це Гудвіну.

І тільки того дня, коли забрав дівчину з лікарні, Андрій, набравшись хоробрості, після тренування підійшов до ватажка. Не розказуючи справжньої причини, через яку бажає звільнити лави «Громадського кулака» (щоб не почути звинувачення в тому що «проміняв принципи на бабу»), Андрій віддав свої боксерські рукавички. Він сказав, що міг просто не відвідувати тренування для того, щоб його виключили із «ГК», але думає – так буде чесніше. Гудвін оцінив його вчинок, відповів, що рукавички дарує Андрію на завжди і вмовив його зробити останню добру справу для «Громадського кулака». Наступного тижня треба поїхати до Києва, щоб розібратися з одним майбутнім кандидатом у президенти. Погоджуючись, Андрій подумки зрадів, що не потрібно буде пояснювати свій від’їзд Карині, бо на той же період часу у дівчини припадає якесь відрядження від газети «Важливо!»

 

А тепер повернемось до нас: до колишнього бомжа Крапки та його друга Іллі, який, власне, і є тим самим майбутнім кандидатом у президенти. Не дивуйтеся. Справа в тому, що після того як наш короткометражний фільм перервав випуск новин, його побачила вся Україна (хто не подивився по телевізору, ознайомився згодом з електронних носіїв). «Республіки прокажених» визвали неабиякий резонанс у суспільстві. Іллю охрестили єдиним чесним політиком, який розкрив народу правду. Були, звісно, і звинувачення. Хтось називав фільм фейковим і, ясна річ, справою російських спецслужб.

Як би там не було, став Ілля ворогом чи героєм України, а народ нами зацікавився. ЗМІ підхопили хвилю і скоро здоровань, із газет та телевізійних новин довідався те, що і сам про себе не знав. Виявляється, він має намір балотуватися в президенти і вже розробив програму, як вивести Україну з кризи. Я порадив хлопцю не заперечувати інформацію, а краще скористатися таким шансом. А щоб додати йому впевненості, сказав, що президент Ілля Кирильчук, як мінімум не гірше явище, ніж президент-покидьок, що продовжує знущатися з народу.

Вже незабаром із нами зв’язався центральний телеканал, той самий, що постраждав від вибухівки, у вигляді нашого фільму, підірваної посеред випуску новин. Іллю і його напарника (тобто мене) запросили дати інтерв’ю, з метою поставити всі крапки над «і» та розтлумачити народу що до чого. Щоб телевізійники наші слова не перекрутили, нічого не вирізали і не вдалися до інших хитрих вивертів, ми поставили умову, що приїдемо тільки на прямий ефір. Ну а прямий ефір це, ви розумієте, ніщо інше як ток-шоу. Таким чином, ми самі виписали собі квитки на політичну арену в програмі «Що робити?!» з братами Жадюгами.

 

Тепер пропоную перенестися одразу до студії. Випустимо з нашої історії подробиці приїзду до столиці та телефонні дзвінки Сергія Борисовича Кирильчука з погрозами вбити мене повільно, щоб я пошкодував, що взагалі народився на цей світ. Скажу тільки одне - напевно, через те, що Кирильчук-старший ненароком обмовився, розказавши сину про свої плани, я все ще залишаюся живим. Адже Ілля пообіцяв батьку, що ніколи з ним навіть не заговорить, якщо зі мною щось станеться.

Крісла для гостей програми, які прийматимуть участь у дебатах, розташували по колу. Я сидів поруч з Іллею, хоча режисер програми спочатку хотів нас розсадити. Немов ми - неслухняні учні, які, коли сидять за однією партою, завжди сміються та всіляко порушують дисципліну під час уроку.

Час від часу я шукав серед очей в глядацькому залі єдині і неповторні очі Марії. І хоч погляд її весь час був стурбованим, щоразу, зустрівшись з ним, я наповнювався рішучістю та переконанням у тому, що ми все робимо правильно. Адже мені вдалося врятувати від рабства свою кохану та інших людей, які зараз працюють на Іллю за офіційну зарплатню. Чому б не спробувати зробити те саме і з іншим населенням України?



Сергей Величко

Відредаговано: 30.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись