Будні добровільної потраплянки

Розмір шрифту: - +

Розділ 2. Перша подорож дорогами нового світу

Розділ 2

Перша подорож дорогами нового світу

Або

Велику політику творять маленькі люди

 

Над кам’яним містом вставало тьмяне сонце, заливаючи похилими променями сірі камені. Я поспішала до загону, який чекав на мене на виїзді з міста. Цокотіння підків моєї чорної кобили розносилося порожніми кам’яними вулицями. Біла сукня з простої щільної тканини розвивалася від великої швидкості, туго затягнутий корсет з чорної шкіри заважав дихати. Довгі скошені рукави прикривали пальці. Їх краї плуталися у поводі заважаючи керувати твариною. За словами Яри, творчині цього знущання, таке вбрання – звичайне для подорожей.

Я лишень лютувала й сварила Януша останніми словами, за те, що втиснув мене у загін у якості перекладача. Ще й наказав прикидатися звичайною: - «Конспірація, най її!»

Я ще довго лаялася крізь зуби, поки не вискочила за міську браму. Там притримала кобилу, побачивши що мене вже чекають. Біля міського муру зібрався десяток чоловіків. В стороні від них стояли Тад з Тімом, підтримуючи за повід своїх коней. У Тада – вороний жеребчик з довгою охайно розчесаною білою гривою, а в Тіма – крапчаста кобила з коротко підстриженою гривою.

Я спішилася й підійшла до них, ведучи тварину за собою. Ми трохи потеревенили, поки моя кобила відпочила. Тад відрекомендував мене своїм людям, й ми рушили в дорогу.

Перед нами стелився утоптаний тисячами копит широкий шлях. Сіра стрічка ґрунтовки повільно віддалялася від міських мурів. Попереду маячила пустинна місцевість. На багато кілометрів вперед, аж до обрію, простирався степ. Високі трави коливалися під впливом слабкого вітерцю.

Зелене море високої трави перекреслювала крива лінія тракту. Дорога вела в сторону від густо заселеної місцевості. Чим сильніше ми віддалялися від столиці, тим більш дикою здавалася місцевість. Скоро, в ніздрі вдарив п'янкий запах різнотрав’я.

Тад, Тім і я скакали в голові загону. Інші відставали від нас лиш на пару кроків. То заважало спілкуванню, проте тихо перемовлятися нам вдавалося, тому не витримавши довгої мовчанки, я почала тиху розмову:

- Чому я їду з вами, а не з усім загоном? – пошепки поцікавилася у коханого.

- Тому що я сказав їм що ти кузина Тіма. – спокійно відповів Тад.

- Конспірація? – зробила я уточнення.

- Так і ще раз так! Я довіряю своїм людям, але вони теж можуть проговоритися. А я не хочу, щоб ти через мене постраждала. – спокійно відповів Тад.

- Тоді, може, більш детально розкажете мені про мету поїздки, бо мені не зрозуміло навіщо такі перестороги. – тихо попросила співрозмовників.

- За новим королем… Тобі ж розповідали. – не зрозумів моє питання Тім.

- То я й так знаю. Мене цікавить необхідність тягтися незрозуміло куди за невідомим іноземним принцом. Навіщо він нам взагалі потрібен?

- Як засіб проти міжусобиці. Щоб князі займалися управлінням країною, а не боротьбою за престол. – чітко пояснив Тад.

- Згода. Ідея начебто непогана, але чому іноземець? – вирішила прояснити деталі.

- Ти читала другий том підручника з історії? – підозріло спитав Тім.

- Ні. Не встигла. – чесно зізналася.

- Тоді поясню коротко. Десь сто років тому помер останній справжній правитель Полянії, нащадок засновників королівства … - почав він.

- Коротше – перервав його Тадеуш: - Вимерла правляча династія, після чого активувалася боротьба за владу серед високого вельможества.

- До чого то призвело? – поцікавилася, так для годиться.

- У результаті того протистояння претендентів на престол залишилося мало. Та ніхто з них не був достойним. – продовжив пояснювати Тім.

- А якщо деталізувати, то за два роки боротьби за владу з п’яти княжих родів залишилося тільки три. Останніх вирізали конкуренти. – сказав Тад.

- Якщо бути прискіпливим, то два з половиною. – вставив Тім.

- Як це, два з половиною?

- Ні. Вже півтора. Аннета ж вбила Сіревського. – почав сперечатися Тад.

- Так в нього ж начебто є родичі. – зазначив Тім.

- Вони навряд чи з’являться. Міхал був не такий багатий, як Януш. Наслідувати там, окрім титулу, особливо нічого. – доповнив свою думку Тад.

- Ти, взагалі-то, правий. Князівство — банкрут. Крім того, Міхал мав купу боргів. Йому довелося продати фамільний маєток, щоб, хоч частково розплатитися.

- Краще поясни чому половина? – влізла я у суперечку чоловіків.

- Ще один з князівських родів на грані вимирання. Його голова вже старий. Живе в провінції. А єдиний спадкоємиць, він же син, має великі проблеми зі здоров’ям. – пояснив Тім.

- Зрозуміло. Так що там далі з королем? - повернула розмову на попередню тему. Треба ж мені просвітитися.

- Нічого особливого. Щоб високе вельможество усих не повбивало, менш родовиті діячі створили Раду, котра тепер керує країною. А для офіційних заходів вигадали короля. – прочитав коротку лекцію Тім.

- Скоріше, для виконання представницьких функцій. – зазначив Тад: - В нас же не конституційна монархія, як в Трусії. В нас король – обличчя країни. Він не має ніяких фактичних прав правління. Керує – рада.

- Це я і так знаю. А чому іноземець?

- Так склалося історично. – втомлено кинув Тім. Йому набридло читати лекції. Тим паче, обставини цьому дуже заважали.

- Іноземцем легше маніпулювати. Його простіше контролювати. – терпляче пояснив Тад.

- Тепер зрозуміло. – відчепилася я від попутників.



Альбіна Чернявська

Відредаговано: 06.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись