Було прохолодно і сонячно

Розмір шрифту: - +

1

Я сидів біля вікна в коридорі Верховинського районного суду і читав книжку. У вікно світило холодне весняне сонце.

«Скажіть-но мені, лише одне хочу знати, що зробити, аби не мати відчуття, що ти зрадник і свиня. З цією проблемою я живу, і ходжу, і сплю, і це може довести до цілковитої катастрофи», - писав Мілош.

Автозак із Івано-Франківська запізнювався. Я перегорнув сторінку і читав далі:

«Мій дорогий, те, що якийсь розбійник розмахнувся ногою, щоб Вас копнути, а йому нога відразу застрягла в гівні, не виправдовує Вас, щоб Ви до тієї міри самі себе шарпали. Ви втекли не лише від пасивного служіння Сталінові. Ви втекли до своєї справжньої долі і до внутрішньої свободи», - писав Вінценз.

Я закрив книжку, коли чорнява сорокарічна секретарка покликала мене до судової зали. Свідки не з’явилися і судове засідання закінчилося швидко. Я спустився на перший поверх і вийшов на вулицю. Було прохолодно і сонячно. В низовині, за зеленими пагорбами, шумів Чорний Черемош.

Наступного дня мене звільнили з роботи. Пізніше я дізнався, що Івано-Франківське обласне управління СБУ направило прокурору області інфоромацію: «Прокурор Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури опублікував в Інтернеті допис, що уряд прикривається брехнею і грабує народ».

 

 

 

 

 

 

 



Гжичковський

#467 в Сучасна проза

У тексті є: оповідь

Відредаговано: 25.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись