Бурштинова ящірка

Розмір шрифту: - +

Частина 2

 

Заїхавши в село, копачі попрямували до одного з будинків і, загнавши машину на велике охайне подвір’я, пішли до хати. Ящірка хляснувши хвостом, опинилась в кухні, де саме облаштовувались люди. Доки чоловіки діставали горілку, ковбасу, сир, хліб, картоплю, холодець і всідались за стіл, зелене створіння нечутно ковзнуло і завмерло на шафі, уважно прислухаючись.

Випивши, чоловіки одностайно питально подивились на сивого, що саме поставив чарку і взявся за пляшку.

- Розповідай, Петрович? - майже благально попросив Артем.

- Так, давай вже свою версію сьогоднішньої чортівні, бо в мене, наприклад, жодної немає, - кивнув Василь.

- Та ви ж не повірите. – спробував відкараскатись чоловік.

- То вже друга справа, повіримо чи ні. Годину тому я очам своїм не вірив, а вони мене до сьогодні наче не підводили. Розповідай, - хмикнув Вася.

- Ну добре, слухайте, як просите, – здався сивий і, задумливо подивившись на відрізаний шмат хліба, доклав ще пару шматків сала, часничку, присолив і смачно відкусив, ретельно пережовуючи. Чоловіки осудливо подивились на його вдоволену пику, але продовжували терпляче чекати поки їх друг насолодиться увагою і почне.

- Як ви знаєте, мої предки тут оселились ще за царя Панька. Принаймі всі відомі мені родичи були родом з цих країв. Я можна сказати копач спадковий. Батька свого часу щоправда закрили за це, бо була така стаття кримінального кодексу, та то ви теж мабуть знаєте…

- Петрович! – благально закотив очі Артем, тряхнувши русявим чубом.

- Та вже ж розказую! От нетерпляча молодь! В хату звичайно можна залізти через вікно, чи знести стіну, бо так швидше і простіше, та я вважаю за потрібне заходити через двері. Починати треба з початку. – сивий осудливо подивився на терміново принишклого хлопця.

- Мовчу-мовчу.

- Так от. Дід мій розповідав, що місцеві завжди бурштин потроху копали, тож вважав, що відправляти за таке в тюрму, то чиста дурня. Та кого ж цікавила думка каліки-тракториста, якого ледь не розкулачили свого часу? Ото ж бо, як і сьогодні – нікого. Окрім цікавого онука, то біш мене.

Отож ця історія сталась з моїм дідом. Колись в дитинстві, ще до революції, здається роки за два чи три. Це мать рік 1915-14? Ну десь там. Так ось, дід мій, Остап, з другом знайшли одне місце. Випадково знайшли, збирали гриби і натрапили на яму вимиту осіннім паводком. А там, прямо в неглибокій калюжі плавають сонячно-яскраві камені розміром зі сливу! Дід казав вони так виблискували, наче їх хто спеціально відполірував. Гриби, як розумієте, були забуті.

Хлопчаки того дня принесли додому по дві жмені відмінного бурштину. Казав гарний був, з бульбашками, а в одному камінці навіть комар якийсь чудний проглядався. З такими довгими-довгими ногами. Мати пораділа, батько похвалив і доволі швидко з кимось домовився про продаж. Мрійливі ділки вже омріяли як вони розбагатіють на тому «золотому» місці, і якими панами стануть. Та не так сталося, як гадалося. Малий не знав з ким там домовлявся батько, але через кілька днів з’явились до них кілька кремезних гарно вдягнутих панів і ввічливо попросили вказати місце «де селюки знайшли камінці». Як розумієте вибір був не багатий. А вже через тиждень в тому місці стояла ручна помпа і кілька вправних бугаїв-чужинців мили бурштин. Багато намили. Дід казав ледь не плакав, розуміючи, що втратив. Кілька разів з другом намагались навіть ту помпу зламати, але отримали добрячих стусанів та попередження батьку. Отож хлопець міг лише іноді дивитись здалеку та ображено сопіти. Може «повчань» юним пострілам ненадовго б вистачило, та сталось ось що. Одного разу, спостерігаючи за цими нахабами, хлопці помітили переполох. Копачі чогось розбіглись, покинувши і речі і здобутий камінь. Дід з другом вирішили перевірити, що там таке сталось. Тихо спустились з невеличкої піщаної кручі, з якої вели спостереження, та й пішли в розвідку. Страшно каже було чогось до греця, та цікавість переважила.

Дійшовши до переритої ділянки двійко хлопчаків на власні очі бачили, як бурштин сам собою плавиться, стікає в землю струмками і зникає, як вода в піску.

Чужинці не повернулись ні через тиждень, ні через місяць. Хлопці осміліли, повернулись, і самі неодноразово намагались там копати. Та весь бурштин наче корова язиком злизала! Більше жодного камінчика, навіть найменшого, ні на тім місці, ні поблизу не знайшли.

 

- Ну а до чого тут якийсь там дух? І ця рептилія? - спитав Василь, укладаючи собі на хліб шмат ковбаси, півцибулини і все це присипаючи сіллю.

- Та це ще не кінець, – хмикнув сивий. - Дід сказав, що розповівши батькові про дивину, він почув за спиною сухий бабчин сміх, – продовжував Петрович. Стара на той момент вже давно була не зовсім при своєму розумі і говорила доволі рідко, все більше куняла з вовною біля груби та пряла чи плела. А тут раптом засміялась, підняла очі в яких проскочив цілком осмислений погляд, та заявила.

- Бурштиновий дух вам дарунок зробив. Вам, а не отім дурням, що ладні ліс винищити аби збагатитись! Бурштиновий дух може бути щедрим, та він ненавидить жадібність. Колись він мені серед морозної зими камені приніс і поклав в піч.

- Зовсім стара з розуму зійшла, бурштин в піч кидати, - хмикнув батько.



Оксана Усенко

Відредаговано: 31.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись