Бурштинова ящірка

Розмір шрифту: - +

Частина 16

 

Микола Степанович

Голова сільради сидів навпроти Павла, який заливав в горлянку чергову чарку коньяку, і старанно робив співчутливе обличчя, хоча насправді крадькома ловив себе на зловтісі. Витягнувши його на зустріч, ділок обіцяв повідомити якусь цікаву інформацію та схоже насправді просто потребував компанії, яка має уявлення про причини термінової благодійності місцевих грошових мішків. Чому Павло обрав саме його для душевної бесіди - лишилось загадкою. Голова сільради та підприємець мали звичайно спільні справи, проте друзями ніколи не були. Хіба що, з деяких пір, друзями по нещастю.

- Ні, ну ти уявляєш! Ці нахаби, бачите, захапали мої ділянки під рекультивацію і оновлення! В них договір з лісництвом! Бо вони бач державне підприємство, що має відновити розорені копачами ліси! Дідька лисого! То вони пронюхали про видобутки, що виросли в нас від часу появи благодійного фонду! Сволоти корисливі! В нас же такий вихід пішов, що якби не та десятина на суспільні потреби, та ці загребущі рила, я б вже міг жити на Багамах!

- Ну, припустимо, на Багами ти й так вже їздив, наскільки я знаю, – знизав плечима Микола Степанович.

- Ш-ш-ш, бо ще хто почує! - зашикав на нього цей нахаба, змусивши голову трохи скривитись. Панібратське ставлення цього ділка часом відверто дратувало, та його вміння віднайти потрібні рішення багатьох проблем, без залучення відвертого криміналу чи правоохоронних органів, іноді ставало в нагоді. Павло звичайно брав не скромний відсоток, проте міг вивернути більшість ситуацій так, що і вівці цілі, і вовки ситі. Крученішими за нього були лише в’юн та Василь. Але перший був дурною твариною, а другий послуг не надавав, використовуючи наявний хист суто у власних інтересах. Вася навіть коли організовував копачів і одночасно мітинги протестувальників, піклувався виключно про безкровні сутички, задля максимального зменшення уваги до даних акцій та повернення ситуації до старого русла.

- А то ж ніхто не знає з ким ти туди їздив, – хмикнув Микола Степанович. Село завжди буде селом – тут всі все про всіх знають, навіть якщо односельчанин завів коханку в столиці і возив її за океан. Завжди знайдуться довгі язики та уважні очі.

- Моя не знає, – замахав на нього руками співбесідник.

- Ото твоя дружина, мабуть, тільки й не знає.

- І надалі не має знати. Вона теж не ображена. Нехай дітьми займається, – хмикнув ділок, в якого нещодавно народився другий син.

- Дурень ти, Павло. Гарна ж жінка. Красива, хазяйновита, вірна. Чого тобі ще треба?

- Так вона вагітна була, а потім зайнята малим. А в мене є потреби, – щиро здивувався Павло. – Я ж в першу чергу про неї піклуюсь.

- Та що ти кажеш. Ну просто шляхетний лицар, – похитав головою голова, уявивши собі, що на таке сказала б сама жінка Павла. А, проте, всі вони не без гріха. Мало хто втримувався від скоку в гречку в молоді роки. А сорок п’ять - то ще справжня молодість.

- А що не так? – здивовано вирячив очі чоловік, та потім махнув рукою - Та то таке… Ти уявляєш, як зараз мій прибуток впав? А ще цей фонд, щоб його. Я намагався зекономити, кинути на рахунок не всю суму, що оговорював… - Павло нервово озирнувся і налив собі ще.

- І як? Вийшло? - з щирою цікавістю примружився голова.

- Та де там… Сидів прикидав на скільки менше відправляти, чи може взагалі почекати, як усвідомив себе коли вже перевів на рахунок фонду вдвічі більше! Кинувся до бухгалтера цієї клятої «Бурштинової ящірки», думав там щось можна повернути, підмахлювати на крайняк… Вона ж в нашого розумника працює, має бути профі в чорній бухгалтерії!

- І що?

- Що-що… Послала мене п’ятиповерховим, радісно сповістивши, що навіть гривні не може направити кудись не туди. І зворотній бік, за її уявленням, теж цілком підпадає під категорію «кудись не туди». Казала навіть завищення ціни за договором для отримання відкату – не проходить.

- А ти їй не повірив.

- Звичайно ні, я ж знаю як всі ці схеми працюють! Не одне, так інше - завжди є шпарина!

- Але те знання коту під хвіст, коли мова йде про нашу ящірку, – з розумінням кивнув голова.

- Угу… Не знаю як вона то робить… - почав чоловік та продовжив його фразу вже голова, який на собі вже теж перевірив подібну дію переконань.

- Та варто подумати як зекономити на фонді і ти вже збільшуєш суму пожертв, витягаючи ледь чи не останнє з гаманця.

- От як вона то чинить? Гіпноз?

- Може.

- Але ж на відстані! А про наміри взагалі як дізнається? Це ж навіть думки читати мало! Тут потрібно в усіх тих схемах, цифрах, сумах розбиратись. Та я всіх тонкощів бухгалтерії не розумію! А вона звідки? Розумієш, я ще подумати не встиг як її об’єгорити, а вона вже впаяла мені санкції за наміри! Та за думки навіть в СРСР не судили!

- Угу, там і без думок непогано стріляли.

- Та я ж не про те. За якими законами ця зараза судить?

- Які закони? Бог з тобою, - хмикнув голова. – Хіба наша благодійниця обіцяла працювати за якимись нормами?



Оксана Усенко

Відредаговано: 31.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись