Бузкова мрія. Пиши Свою Буденність

Розмір шрифту: - +

Запам’ятати…

 

День пролетів так швидко, що я і незчулась… Стільки нових вражень, емоцій та теплих щирих почуттів! Та одне відкриття здається мені найважливішим: я хочу і можу робити те, що подобається.

Готуючи вечерю разом з Іваном, я із запалом розповідала про свої відчуття, час від часу забуваючи, що це не зовсім мій чоловік. Він щоразу відповідав мені щирою усмішкою, підбадьорював та надихав на подальші звершення.

Мені так закортіло зробити йому приємне, що я запропонувала:

- А, давай, я завтра приготую тобі лазанью? Мій Іван її так полюбляє, а я вже так давно його нею не балувала… Тобі взагалі подобається італійська кухня?

- Та-ак! Обожнюю!

- От і домовились… – відповіла якось невпевнено, хоча хвилину тому горіла ідеєю потішити чоловіка.

- Щось не так? – запитав. Від його погляду, бачу, нічого не сховається.

- Все в порядку. Просто-о… Ти тільки не ображайся. Я подумала, що краще б приготувала лазанью своєму чоловікові. Ти мене розумієш?

- Звичайно. Я за Уляною також сумую… І хоча зовнішність залишилася незмінною, та я кожної миті відчуваю, що ти – не вона. Так що ми квити, не переймайся!

- Добре, - стало трохи спокійніше і я навіть змогла кволо усміхнутись.

***

Прочитавши з десяток казок, ми з Іваном вклали дітей спати. Котики повлягалися у їхніх ніжок – яке ж миле видовище! І навіщо я від того завжди відкараскувалась?

Завтра буде новий день. Цікаво, що на мене чекає?

Мені подобається тут усе до найдрібніших деталей. Але… у гостях добре, та дома – краще.

«Може я повернусь завтра додому, а, Уль?» - питаю.

«Не знаю, тезко. Ось це вже залежить лише від тебе. Якщо зробила правильні висновки, гадаю, тобі більше немає чого там робити, - відповіла подруга. – І, так, на замітку – я також хочу додому…»

«Добраніч, подружко!»

«Добраніч, подружко!»

***

Із заплющеними очима лежу в ліжку поряд із чоловіком. Намагаюся заснути, та не виходить. Починаю перебирати у голові все, що сталося зі мною сьогодні. А коли розумію, що завтра, скоріш за все, прокинусь уже вдома (бо можу і хочу), відкриваю очі та намагаюсь розгледіти все, чим відрізняється ця домівка від моєї.

Певно, Іван помітив моє сум’яття, тому що запитав, ніжно-ніжно:

- Хочеш запам’ятати, так?

- Та-ак, - мрійливо відповіла йому… - Добраніч, Вань!

- Добраніч!

Я вхопила його чоловічий аромат і мені подумалось: «А якщо його обійняти, це не буде зрадою?»



Lena Kindness

Відредаговано: 27.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись