Бузкова мрія. Пиши Свою Буденність

Розмір шрифту: - +

Від нерішучості до захвату

 

Коли я спускалась під’їздом, то була неймовірно вражена: старенькі стіни, сходинки і перила блищать тут свіжими фарбами. Гладенькі, яскраві, поліровані, немов це новобудова у стилі «під старовину», а не будинок, що давно відсвяткував свою «золоту» річницю.

Проте, на першому поверсі мене чекав неприємний сюрприз – мій велосипед, здається, поцупили!

«От же ж халепа! І що тепер робити?» - мало не озвіріла я.

«Вийти на вулицю», - самовпевнено запропонувала Уляна.

«Яка вулиця? На чому мені тепер їхати?»

«На велосипеді…»

«На якому ве-ло-си-пе-ді, якщо його вкрали?!» - вона що, знущається з мене?

Чую шумний видих: «Він – на вулиці».

«Звідки ти знаєш, Ясновидице? Я його вчора у під’їзді лишила!»

«Хех… Лишила… Вже бачу. Твій – у твоєму під’їзді, а мій – на моєму подвір’ї. Три кроки від входу».

«Тю! Ну-у-у, так… Не подумала. А навіщо ти його там зоставила?» - засумнівалась я.

«А чом би й ні?»

«У нас без нагляду такі речі лишати не можна… Відразу знайдеться купка бажаючих знівечити чи взагалі приватизувати».

«А в моєму Миколаєві ніколи такого не було… Ну, на моїй пам’яті так точно», - запевнила співрозмовниця.

Вийшовши з під’їзду, я вкотре розгубилась: переді мною розтяглася довжелезна велосипедна стоянка, місць на двадцять, не менше. Половина з них зайняті: «І котрий із них твій… тобто мій?»

«А ти здогадайся!» - знов сміється, наче тільки-но й не зітхала.

Ой-йой… Я його відразу вгадала – Giant, з електродвигуном… Спортивний, стильний, елегантний. Гармонійне поєднання чорного з… блакитним. Хто б міг подумати? Нещодавно саме на нього «слину пускала» в інтернеті. Коштує більше ста тисяч…

«Цей?» - питаю не зрозуміло для чого, наперед знаючи відповідь.

«Агась. Користуйся на здоров’я!»

«Господи… Хоч би його не зламати…»

«Мисли позитивно», - радить подруга.

Що? Я назвала її подругою? Та ми ж із нею – одна й та сама людина!

«То не так і важливо, який ти мені статус надаєш – але приємно!»

«І як ним користуватись? Я ж ніколи на такому не їздила!» - тремтить мій внутрішній голос.

«Крути педалі!»

«Але ж… е-е-е… електродвигун…»

«Просто… крути… педалі», - терпеливо відмовляє двійнючка.

Відмикаю дорогоцінний скарб. Божечки, та в неї замо́к коштує майже як весь мій велосипед! Що ж сьогодні за день такий, га?!

Вдих-видих, треба заспокоїтись… В мене… все… вийде! Я це зроблю!

***

Вітерець сором’язливо обіймає досі збентежене обличчя, оголені шию та передпліччя. Обожнюю його вранішні пестощі! Ніколи не проміняю велосипед на будь що інше…

Фізично не відчувається ніякої різниці, у порівнянні із моїм «ровером» вдома, але ментально – зараз я найщасливіша людина у світі!

«Боже! Уляно! А як же мої хлопці?! Що тепер з ними буде?» - і як я могла забути про дітей та чоловіка? От же ж мачуха!

«Не переймайся! У них є я, тобто ти. В зоопарк сходимо, Марійку поздоровимо. Все буде добре».

«Але ж… У цьому вимірі також є Марія? І у неї теж День народження… Чи ти з нею не спілкуєшся?»

«Звичайно, спілкуюсь! Просто вона, разом із родиною, зараз відпочиває в Італії. Там і свято своє відмічатиме, – і, після невеличкої паузи Інша Уляна додає: - Давай трохи помовчимо та насолодимося красою нашого міста… Чи не для цього ми прокидаємось спозаранку?»

«Саме для цього… А ти – теж їдеш?»

«Так».

«І як тобі мій транспорт за п’ять тисяч?» - цікавлюсь.

«У-уля-я!»

«Все-все, мовчу!»

Переді мною постають рідні вулички та знайомі-незнайомі будівлі…



Lena Kindness

Відредаговано: 27.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись