Чародій без чарів

Розмір шрифту: - +

1


Пізно у вечері коли всі домашні поснули Соломія, як завжди засиділась в телефоні, як типовий підліток переглядаючи фото та сторіс своїх численних «друзів», що надзвичайно дратувало батька не зрозуміло чому, він вічно казав:

О знову ти дивишся тих пришиблених? Краще б уроки повчила, чи мамі допомогла на кухні, ну хоч би книжку почитала, а то все той телефон мацаєш. От заберу будеш знати.

Соломія знала, що тато трохи бурчить і заспокоїться, натура в нього така. Тому вона ніколи не ображалась на його слова. Адже вчилась вона добре, мамі допомагала з задоволенням, бо любила кухонні клопоти з дитинства, ще з тих часів коли мама її садила на кухонну тумбу і просто готувала коментуючи свої дії. Книги Соломія любила і читала багато в основному електроні або взагалі аудіо слухала, але від паперових її серце вибухало радістю, тато знаючи вподобання доні часто їх дарував або просто давав додаткові кишенькові. Тому її посиденьки в неті займали зовсім мало часу, але були ніби її власним ритуалом, щоб поснідати, і щоб у вечорі заснути. Поринувши у свої думки вона незчулась, як промайнуло декілька годин. На кінець відірвавшись від цього заняття вона глянула на старомодній годинник, який висів у її кімнаті напевне більше років ніж їй. 03:07 пора вже давно було бачити яскраві сни. Завтра знову мама буде сердитись будячи свою соню, адже завтра такий важливий день, стільки планів, стільки завдань. Він ще не почався, а Соломія вже мріяла про його завершення. А ще краще перемотати зо два тижні в перед. Адже чогось дуже важливого чисто теоретично не може статися, адже це не її важливий день, а її старшого брата Мішки. І чомусь на серці дівчинки було сумно. Ні вона не заздрила йому, навпаки була за нього надзвичайно щаслива і раділа напевне більше за всіх коли дізналась, що її вічно не посидючий і трохи збитошний брат виграв грант на навчання за кордоном. А от зараз у день його від’їзду їй так сумно, як же вона буде без нього, такого ще ніколи не було… Вона такого не пам’ятає… навіть у найгірші дні, ті які іноді виринають із підсвідомості, ті страшні дні про які вона ні з ким не говорить окрім нього. Він був поряд… а тепер? Що ж буде тепер?

За її 16 років не було такого дня щоб вони не були разом, багато хто ще з дитинства дивувався їхній міцній дружбі і постійній необхідності один в одному.

Вони пережили жахливе коли були зовсім ще малими. Соломія не пам’ятала облич своїх біологічних батьків наче їх і не було, і ніколи не думала про їх пошук, в неї є мама і тато найкращі у світі, тато суворий, але безмежно люблячий і ніжна та ласкава мама. Але іноді серед глибокої ночі вона прокидалась з жахом.

Це був її єдиний спогад з того життя: темна ніч, страшно і холодно шалені очі навпроти великого голодного монстра який страшно ричить, на крик ніхто не реагує, бо нікого немає... це відчуття покинутості й втрачена надія на порятунок і тут різкий біль і все затихає, вона тільки чує якесь гуркотіння, це Мишко з останніх сил, тягне за хвоста її ворога на все життя, він залишає глибокі подряпини на тілі крихітної дівчинки, але все ж таки відступає… він точно повернеться. Вона ще не знає, що вже завтра їх знайдуть стурбовані сусіди, які не бачили дітей вже декілька днів. Її з глибокими подряпинами та укусами здичавілого кота і непритомного Мішку. Потім буде дитячий будинок в якому свої закони виживання.

Ще зовсім малою Соломія розуміла, що може розраховувати тільки на братове надійне плече. Потім все почало змінюватись і багато що стерлось з її дитячої пам’яті залишився тільки він і нічний кошмар, а ще айлурофобія (страх перед котами)… Вони знали, що усиновлені. Батьки завжди відповідали на їхні питання, але потім мама завжди плакала у своїй кімнаті, а тато її заспокоював. Вони ніколи не називали їх чужими або прийомними й першими не чіпали цю тему. За що і Соля (як ласкаво називали її домашні) і Михайло (а раніше Мишко, або ведмежатко, він казав уже не солідно так мене називати) були їм вдячні, бо вони дали їм багато любові і справжню сім’ю. Соломія була схожа на маму, така ж голубоока і русява, ще й перейняла її характер та звичка, а ще веселу вдачу. Мама для неї була ідеалом, вона хотіла все робити, як вона ще з дитинства, було це чи приготування маминого фірмового пирога, чи повсякденного макіяжу, ох скільки ж вона малою зіпсувала маминої косметики. Мішко був схожий на діда і мав багато в чому схожий смак з батьком. Більшість людей навіть не підозрювала, що вони не рідні. Це дуже тішило обох дітей.

Соломія останнім часом часто думала над тим чому батьки обрали їх і що б було …. Якби? … ці питання часто мучили її безсонними ночами, але краще питання ніж кошмар. Згадуючи соє дитинство Соломія почала усміхатись, бо завдяки новоспеченим батькам воно було чудовим. Оточене турботою і ніжністю і великою любов’ю. Багато подорожей, веселі прогулянки, вечірні читання казок, поцілунки на ніч, спільні приготування смаколиків, татові сильні руки й мамині мудрі поради. Зараз Соломії згадалось перше день народження у дома, багато подарунків велика четвірка, бабусі й дідусі та дядько Вадим, багато повітряних кульок і сльози Мишка, який думав, що в нього не має дня народження. Як це зараз смішно звучить. Тепер кожне її день народження було таким з кульками й в великому колі родини… а от в цьому році її Мишка не буде… і вона незчулась, як по щоці пробігли перші сльозинки. Вона ж розуміє що для нього це такий шанс. Але так важко відпустити його, він же завжди її захищав, а хто тепер це робитиме?

Так досить, егоїстична я все-таки особа. Все про себе думаю досить. Спати. Наказала собі подумки й вже через декілька хвилин мирно посапувала.

Тієї ночі їй навіть кошмар не приснився і прокинулась вона напрочуд легко, навіть без будильника і без мами. Прокинувшись і відкривши очі вона злякано здригнулась від несподіванки, бо Мишко сидів зажурений навпроти в кріслі.

Ей ти чого так рано піднявся? Запитала Соломія

І тобі добрий ранок цукерка! Широко посміхаючись відповів Михайло. Її вдома так зазвичай звали, от таке в неї було домашнє прізвисько, через велику любов до солодощів.

Сам кактус. Потягуючись і награно дуючись відповіла вона.

От знаєш про що я зараз думаю цукерко? Запитав Дімка вже зовсім серйозно.

Ну Михайло Володимирович просвітіть у свої думи таємничі. З саркастичною ввічливістю попросила Соломія. На те Мишко тільки підняв обидві брови і похитав головою, точно так як це робив тато, коли казав «ну ви зовсім як діти малі».

Та кажи вже.

От думаю як ти без мене будеш, мала ти ще, життя не знаєш…він хотів продовжити свою лекцію, але Соломія запустила в нього подушку з криком

Хто мала? Я мала? Я життя не знаю? Я тобі зараз покажу і підскочила з ліжка намагаючись якось завдати тілесних ушкоджень брату. Але той як завжди був швидший і сильніший скрутивши її тихо шикнув

-Тихо ти, маму з татом розбудиш. Він хотів ще щось сказати, але Його мала Соля розревілася ніби їй 5 років. Тихо погладжуючи по спині тихо почав заспокоювати її

-Та не плач ти цукерочко, чого ти рюмсаєш? Зараз очки червоні будуть воно нам треба, ні не треба все переставай ревіти.

-Та все я не реву, а ти знов зі мною як з малою дитиною, а сам не далеко утік всього на 3 роки, а виставляєшся тіпа вже дуже дорослий.

-Добре. Але послухай мене, будь ласка є одна справа дуже тебе попрошу віднестись серйозно.

-Ну та яка ж справа з твоєю Юлькою замість тебе розстатись чи що?

-Здалась вона тобі я вже тижні два як її кинув.

-І мені не сказав?

-Зараз не про це. Пам’ятаєш Костю?

-Нашого брата?

-На ні не того, а твоєї хрещеної сина? Того що ти в дитинстві за нього заміж збиралась.

Аааа ти знову починаєш? Ну допустимо що пам’ятаю, але ж він не виходить на зв'язок вже декілька років Хресна ж часто плачеться мамі через це.

-Так от слухай уважно і дивись не проговорись. Він мені декілька місяців назад написав з проханням другові його допомогти. Типу той з країни іншої має приїхати якусь десептацію писати

-Дисертацію дурню. Ляпнувши себе по обличчю однією рукою подивилась у стелю Соломія.

-Хай буде так, це зараз не настільки важливо от він попросив за ним приглянути і допомогти.. зустріти його і знайти житло і там порадою якою… пацан же не місцевий нічого не знає …

-І?

-Ну я погодився, але це все відклалося. А от учора він подзвонив мені й сказав, що той Пацан приїздить через 2 дні. Розумієш?

-Ну приїздить пацан. Я за нього дуже рада.

-Ну цукерко не клей маленьку, треба щоб ти цим зайнялась…

-Я? як ти собі це уявляєш? Що мамі сказати ? доброго дня мам цей пацан буде жити в нас? Та тато мене поглядом приб’є. Ти ж знаєш його «знаю я про що всі ті хлопці думають» або «маленька ще з хлопцями гуляти» о, а ще це «спочатку хай у мене попросить дозволу з тобою спілкуватися». Грубим басом прошепотіла Христина копіюючи батькові слова. Якщо чесно вона його не боялась і була з ним згідна в багатьох випадках, скоріше всього це було тому, що в неї була тільки одна любов КНИГИ. Тато цю її любов підтримував  та оплачував з задоволенням. Після численних прочитаних і прослуханих фентезі романів, однолітки здавались їй примітивними й не цікавими. Бувши досить красивою дівчиною Соломія завжди була оточена чоловічою увагою, але зазвичай вони її цікавили тільки як друзі. Дивно що в час коли такі цінності, як вірність і добропорядність, чесність та доброта для більшості нічого не значили батьки виховали саме ці якості в обох дітях. Залітавшись у своїх думках вона вернулась у реальність і продовжила розмову з братом.

От вічно до тебе погано по ранках доходить. Не треба його сюди вести про нього взагалі мало хто повинен знати, а особливо мама і тато.

Слухай Міх – це мені не подобається, ти ж знаєш я маму ніколи не можу обдурювати, вона мене навіть в дрібницях січе.

Цукерко від тебе залежить моє майбутнє.

То якого це ще милого?

Просто розумієш Костя мені трохи допоміг… Діма трохи знітився і зам'явся

Мишко щось дуже багато дивних таємниць, ану розказуй все по черзі.

Мала ну це… не можу я тобі все розповісти… Тай часу мало я тобі все на імейл кину дорогою, якраз буде чим зайнятися.

Добре.

То ти згідна?

Ні, але я не можу тобі відмовити… тільки обіцяй що все детально розкажеш.

Більше того дам інструкції що і як.

Прямо під поїзд мене кидаєш. Зітхнула Соломія.

За декілька годин Соломія і зовсім забула про свою дивну розмову з братом. Мама завантажити її домашніми справами сьогодні у них має відбутися святково-прощальний обід. Гостей багато, часу мало, а роботи то взагалі, от би ще декілька рук або якусь магічну можливість таку як в книгах які Соля обожнює слухати коротше фантазерка вона ще та. От так пальцями «клац» і посуд вимитий, або силою думки та хоч і чарівною паличкою…

Соля мий посуд, а не мрій про хлопців. Сказала мама посміхаючись.

Ну які хлопці ти ж знаєш тата він дуже суворий всі хлопці його бояться! По-акторськи набурмосилась Соломія.

Ну це ж не заважає тобі про них думати, Тай тато не такий вже й суворий. Усміхнулась мама.

Мам ну ти ж знаєш що мені ніхто не подобається.

Ой доню ну немає на цьому світі таких ідеальних, як у твоїх книжечках.

А от уяви з паралельного виміру персонально для мене одного виділили.

Обидві розсміялися і продовжили кожен свою роботу.



Волошка

Відредаговано: 09.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись