Чарівна перлина

Розмір шрифту: - +

Частина 02

         Легкий ранковий серпанок повільно танув, звільняючи з полону нічних мрій ладні хатинки прокидаючогося села. Десь заполошно загорлав півень, що, мабуть, трохи проспав свій час. Заклопотано заквоктали кури. Спросоння брехнув старий пес.

         На околиці села, біля скривленого стовпа з дошкою, на якій було написано "Шарпанівка", з лісових кущів вийшли парубок і хлопчисько. Підійшовши до таблички, Степан вирівняв стовп і уважно подивися вбік села.

         - Тут сліди зникають, - промовив він. - Мабуть чорти десь у цьому селі ховаються...

         - Як же ми їх знайдемо? – занепокоївся Левко.

         - Побачимо… спочатку треба знайти притулок на деякий час.

         - Але ж я в цьому селі ніколи не бував, і нікого тут не знаю, засумнівався хлопчик.

         - То нічого, світ не без добрих людей – хтось та дасть притулок мандрівникам.

         З цими словами Степан попрямував до ближчої оселі. Левко поспішив за ним.

         На краю просторого подвір'я під великою розлогою яблунею розташувалися декілька вуликів, біля яких завзято порався міцний засмаглий чоловік у літах. Його волосся було щедро присипане сивиною. Неподалік від господаря сидів білявий пухнастий кіт і зосереджено вмивався, мружачись від задоволення. А біля самого тину стрибало і гавкотіло маленьке кудлате цуценя, намагаючись вловити спритного метелика, що наче дражнив його.

         Кинувши оком на кота, чоловік промовив:

         - О, кажуть, якщо кіт вмивається, мабуть гості будуть…

         До тину підійшли Степан з Левком. Парубок першим привітався:

         - День добрий, господарю! Хай вам Господь допомагає!

         - Як би не боги, то, може б, і ви помогли, - посміхнувся літній чоловік, придивляючись до мандрівників.

         - Та ми з радістю, - погодився Степан. - А якби ви нас пустили до себе на декілька діб пожити, то ми б вам відробили з щирим серцем, бо грошей в нас, пробачте, нема…

         Господар уважно подивився на прибульців, щось собі тихенько мугикнув під носа, а потім запрошуючи змахнув рукою:

         - Нащо вам гроші, як ви й самі хороші! Заходьте до господи…

         Рипнули дверцята хліву, і на подвір'я вийшла жінка господаря, тримаючи у руках глечик з молоком. Вона зупинилася і з зацікавленням подивилася на парубка і хлопчика.

         - Агов, Меланко, приймай гостей, якщо вони тобі до вподоби! - вигукнув господар.

         Жіночка поставила глечика на лаву, витерла руки фартухом і привітно посміхнулася:

         - А чого ж не до вподоби? Хлопці, наче, гарні. Парубок добрячий... як ти, Тиміш, у молодості був, коли ще на Січі гуляв.

         - Ото згадала… були у кози роги, та стерлися... - відмахнувся чоловік.

         - Заходьте вже до хати, - запросила Меланка. - Мабуть, зголодніли з дороги?

         - Є таке трохи... - зізнався Степан.

         Трохи соромлячись, він разом з Тимішем попрямував до хати слідом за господинею. Проте Левко затримався, бо дуже йому сподобався песик. Він захотів трохи з ним погратися. Ставши навколішки, хлопчик почав гавкати, удаючи з себе цуценя. Зрадівши, що в нього з'явився приятель, песик почав радісно бігати довкола хлопчика і раптом вскочив у калюжу біля тину. Бризки так і полетіли в обличчя Левкові. Від несподіванки хлопчик гепнувся на землю, розмазуючи болото по щоках. Саме в цю мить поруч пролунав дзвінкий дівчачий сміх. Левко рвучко повернувся і побачив неподалік дівчинку, яка сміялася, тримаючись рукою за тин.

         Левко розгублено підвівся.

         - І чого б це я реготав, як скажений?! - пробубонів він.

         - Бо смішно ж… - відповіла дівчинка.

         - Кому смішки, а кому нітрішки… йди собі своєю дорогою, та не заважай людям! - роздратовано скрикнув Левко.

         Посмішка зникла з обличчя дівчинки. Вона розгублено подивилася на хлопчика, потім зневажливо знизала плечима.



Сказочник

#596 в Фентезі
#1057 в Різне

У тексті є: чаклун, гумор, чорти

Відредаговано: 26.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись