Чарівна перлина

Розмір шрифту: - +

Частина 07

         А на околиці села захекані чорти, ледве відірвавшись від наполегливого песика, з розгону вскочили у кущі і знесилено попадали на землю, висолопивши язики.

         - Уф-ф… ледве втекли від тої напасті! - промовив рудий. - Воно нас мало не впіймало – гналося аж до околиці. Мене за ратиці хапало, ледь не відкусило!

         Пузань з острахом подивився на дорогу до села, потім на Тупака.

         - А що ж воно таке було? - з острахом спитав він.

         Тупак стукнув себе по лобі (мовляв, от ти дурний!) і, вирячивши на Пузаня очі, з запалом скрикнув:

         - Та хіба ж ти не чув?! Нечиста сила!!! Воно ж саме сказало…

         Пузань у роздумі почухав потилицю і недовірливо подивився на свого приятеля.

         - Нечиста сила… нечиста сила… а ми тоді хто?

         Тупак і Пузань на мить розгублено заклякли.

         - Слухай, дурень, це ж ми з тобою нечиста сила! - раптом дійшло до Пузаня. - А воно нас обдурило, збрехало!

         - А хто ж мене за ратиці хапав? - розгублено спитав Тупак.

         Пузань починає презирливо реготати, вказуючи на рудого.

         - Це твій переляк тебе ловив!

         - А чого ж тоді ти тікав? - хитро примружився Тупак.

         Чорний чортяка розгублено замовк, а потім почав мурмотіти щось незрозуміле.

         - Ну, так я ж… ну, тобто я це… за компанію!

         Чорти розгублено зітхають.

         - Мабуть, все ж таки нас з тобою пошили в дурні… - вирішив Пузань.

         - Еге ж… тільки давай не будемо Хомі казати, бо він з нас шкіри злущить! Та й роги якось жалкувато…

         Чорти підвелися с землі, потираючи стегна і крекчучи, як старці.

         - Ох-хо-хо… домовились. - погодився Пузань. - Скажемо йому, що Соломія десь чарівну перлину переховала. А про оте… ну, оту… краще будемо мовчати.

         Поки чорти домовлялися, Василинка з кошиком яєць йшла вздовж вулиці саме повз кущів ліщини, що гущавіли біля загороди сусідської оселі, коли раптом гілки розітнулися, і з них швидко визирнув Левко. Дівчинка спочатку відсахнулася від несподіванки, а потім з полегшенням зітхнула.

         - Йой! Як ти мене налякав…

         - Хто боїться, у того в очах двоїться. - не втерпів пожартувати гостроязикий малий. - Йди-но сюди скоріше, поки ніхто не бачить!

         - В мене, Левко, часу нема на гульки. Соломія, мабуть, і так вже лається.

         Левко зневажливо змахнув рукою.

         - А хоч би й скавчала, аби не кусала… Кажу ж тобі – справа дуже важлива!

         Василина з сумнівом подивилась на Левка, осудливо хитнула головою, але потім рішуче полізла у кущі за Левком.

         Серед дерев саду лежала стара колода, на яку і вмостилися діти. Василина поставила кошик на землю поруч із собою і запитливо подивилася на хлопчика.

         - Ну, Левко, кажи вже, що скоїлося? Що там в тебе такого важливого?

         - Не знаю, як тобі й сказати, але твоя Соломія – відьма!

         Василинка посміхнулася, спокійно знизала плечима.

         - Теж мені новина! Про це усі знають… До того ж вона не така вже й відьма, як то кажуть.

         Хлопчик здивовано ляпнув себе долонями по колінах.

         - Оце тобі й на! Як же так – не відьма?! Я ж сам бачив!

         - Та що ти там міг бачити? Може, як Соломія ворожить? То це усі дівчата таке роблять на Івана Купала..



Сказочник

#720 в Фентезі
#1013 в Різне

У тексті є: чаклун, гумор, чорти

Відредаговано: 26.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись