Чистильник

Розмір шрифту: - +

Розділ 4.

   Обідній стіл був хитким, вузьким та вкритим затертою клейонкою. В кутку самотньо стояла півлітрова банка з наполовину здертою етикеткою розчинної кави. Усередині висихали залишки темного гречаного меду. У ньому застрягла чайна ложка. Сергій байдуже розглядав її, думаючи: викинути банку просто отак – разом із залишками меду та ложкою, спробувати розчинити затверділу темну субстанцію та вимити, чи видерти залишки та доїсти. Він не був великим прихильником меду, але завжди тримав вдома невеличкий запас. Ним він змалку звик лікувати застуди, а з студентських років заміняв цукор у чаї, коли забував той вчасно купувати чи не вистачало грошей.

   Тісна кухня невеличкої однокімнатної квартири-гостинки, яку Сергій винаймав у старої подружньої пари вже майже п'ятнадцять років – з моменту свого розподілення на роботу у Святошинський відділок, була заповнена тьмяним сірим світлом дощового ранку. З низького холодильника ледь чутно бубонів телевізор. Ранкове телешоу одного з центральних телеканалів декілька хвилин тому поступилось ефіром випуску новин, і тепер унизу екрану у червоному прямокутнику було вказано обурене: «Найманий вбивця на волі». Слідчий Кочук насупився та знову втупив погляд у банку меду. Він знав про цю справу набагато більше за телевізійників і не хотів ані зайвих нагадувань, ані журналістських домислів.

   Ярослав Сипягін, він же Палач, він же Палка, був звільнений з-під варти у четвер вранці. Майже за добу ця подія перетворилася на нестримний ураган резонансу, який зародився поодинокими спалахами обурення десь в Інтернеті ще до обіду, а ввечері вже розігрався на повну жахаючу силу у всіх службах новин. Двадцять із зайвим годин, що пройшли з моменту офіційного зняття з Сипягіна звинувачень у подвійному вбивстві, були заповнені невпинною вібрацією мобільного: дзвінки, повідомлення та листи на робочу електронну пошту від кореспондентів Інтернет- і газетних видань, новин та профільних кримінальних програм. Така прискіплива увага до розслідування в цілому і до його особистості зокрема втомлювала Сергія. Він не мав наміру надавати коментарі, а тому скидав виклики з усіх невідомих його телефонній книзі номерів і безжально видаляв усі направлені йому повідомлення. На сам кінець, у київського управління був свій речник і це була його робота – не Сергія.

   Йому вистачило серії гнівних засідань з начальником слідчого відділу. Той кипів отрутою та видихав вогонь, спопеляючи поглядом і ховаючи під лайкою увесь відділ одразу і кожного причетного до справи Палки по одинці. Найбільше, звичайно, дісталось Сергію. Він був слідчим і це було його розслідування, що вислизнуло з-під його контролю і вскочило в око ледь не усім навколо, а особливо – керівництву і самій міністерській верхівці. Кочуку досі майже з фізично відчутним болем віддавались усі адресовані йому слова, що складались у майже не відтворювані цензурною мовою догани.

   Та він і сам знав, що облажався. Бачення суті цієї лажі у Сергія і у начальника відділу не співпадало. Слідчий Кочук знаходив свою провину у неналежному виконанні слідчих дій. Відверто кажучи, – і хай як би неприємно Сергію не було у цьому зізнаватися – вони схопили Сипягіна тільки тому, що той вже мав вбивчий досвід, а не через докази, що до нього привели. Відсутність вдома у Палача ножа, що був не надто розповсюдженим і схожим на який було вбито двох чоловіків на Бахмацькій вулиці, була вельми примарною причиною для висунення підозр. А єдиний справжній доказ – хоч і здавався незаперечним – виявися недійсним. Його було знайдено вже після того, як слідчим підрозділом поповзли розмови про причетність найманця Сипягіна, і тепер Сергій постійно виловлював у неспокійному вирі своїх думок тривожне запитання: чи не підкинув куртку зі слідами крові жертв хтось зі своїх?

   Кочук спрацював геть поверхнево, нашвидкуруч, абияк. Він розумів це і дещо інше: спрацюй він краще, зараз не потерпав би від болісних докорів сумління, безсоння та сумнівів у чесності власних колег. Сергій не мав ніяких даремних ідеалістичних поглядів на те, як була влаштована правоохоронна система. Він знав ледь не краще за багатьох інших, що параметри об’єктивності і скурпульозності для кожної справи встановлювались окремо, виходячи з важливості вплутаних людей та установ і розміру інвестицій. Він ніколи не намагався боротися з давно і невпинно працюючим механізмом, бо його б вмить перемололо між коліщатками. Сергій просто працював у ним самим визначених рамках чесності, але нікому їх не нав’язував. Якщо хтось брав хабар, аби не долучати певні матеріали до справи, чи короткочасно втрачати зір при обшуку, чи вписувати до числа підозрюваних когось непричетного, чи будь-що інше, Сергій і сам намагався вдавати незрячого. Бо він не мав супергеройського плаща та не хотів змінити світ на краще. Він просто виконував власну роботу так, як вважав за потрібне. Переважно – по совісті.

   Та не цього разу.

   Із Сипягіним все складалося занадто добре, аби заглиблюватися, аби прискіпливо перевіряти. Палка стверджував, що мав алібі – камери вказаної ним АЗС це не підтверджували – справа вирішена: винний.

   Начальник відділу, підполковник Пашкевич, і досі так вважав. Можливо, – і це красномовно, хоч і не прямими текстом, поскрипувало крізь його лемент – Сипягін і не був причетним у конкретно цьому випадку; можливо, цих двох насправді вбив хтось інший; але доказів для знаходження когось іншого не було – в той час як Сипягін був. Він сидів у СІЗО і був винен у багатьох злочинах, багатьох смертях, за які досі посадити його не вдавалося. А тепер було два трупи та куртка з їх кров’ю і відбитком Палача. Отже, навіть із представленим алібі відпускати його було не можна.

   За наказом підполковника знайдений адвокатом Палача відеозапис із камер супермаркету перевірили на справжність, по тому вилучили записи небагатьох працюючих відеокамер на дорогах, якими темний литовський БМВ їхав у напрямку виїзду з міста, аби зо два десятки разів розрахувати, чи не встигало авто – і Сипягін у ньому – пройти шлях від Бахмацької вулиці на самій околиці до парковки на бориспільскому шосе за ту годину, що судмедексперти визначили періодом настання смерті. 



Ана Стасія

Відредаговано: 28.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись