Чому ми не зустрілись в юності?

Розмір шрифту: - +

4

Я усміхаюсь,Міра також.

Усмішки у нас різні.І причини на те різні.Вона-від ностальгії,а я просто уявляю те зимове село,потім згадую свою школу.Однокласницю,з якою час від часу перекидувались поглядами.У щось серйозніше-не переросло.І добре,бо вона стала зараз ще тою стервою.

Зазвичай,я не засуджую жінок.Просто констатую факт.Неупереджено.

-Це мило,-усе що можу зараз сказати.Замало знаю.

Міра лише зітхає.

Спогади ніколи не даються легко.Але я знаю вірні ліки.

Від будь-якої хвороби.

-Завжди,-встаю я і йду до кухні.

Відкриваю верхній ящик.Шукаю віскі.Сподіваюсь,вчора з колєгою ми до нього не добрались.

Бачу пляшку.Я спокійний.

Беру склянки.Закуски не маю.Шкода.

Побачивши пляшку,Міра усміхається.Не проти.Я радий цьому.Я радий їй.

Наливаю у склянки,віддає дещо спиртним запахом.

Ми тихо берем свої склянки і п'єм.Не стукаючись,ми ж не діти.І не на весіллі.І на настільки п'яні.

При цій думці мені стає смішно.У мене виривається короткий смішок.

-Чого смішного?-у відповідь сміється Міра.

Ставлю склянку на журнальний столик.Опираю руку на спинку дивану,дивлюсь в очі Міри.Очі у неї не то карі,не то зелені.Або я вже сліпий.

Як я любив колись оці короткі паузи,що ми беремо у світу,щоб пограти у мигалки.

Саме у ці періоди зароджується щось дивне і приємне.Таємниче і феєричне.Приватне і особисте.

Сміхом Міра перериває цю гру.У неї люблять гратися діти.Але дорослі знаходять у ній більше сенсу,для себе і для світу.

Я люблю її сміх,але не зараз.Зараз він недоречний.

-У тебе добрі очі,-стає серйозною.

Не відводить погляду.Починає другий раунд.Намагається повернути попередню магію?

Їй це вдається.

Нова історія буде більш особистою?Чи вона може через погляд провести мене у закутки своєї душі,де ховається її чергова таємниця?



KseniBay

Відредаговано: 16.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись