Чорні відьми

Розмір шрифту: - +

Розділ третій «Рішення»

Розділ третій «Рішення»

Іван цілу ніч не міг заснути. В його голові не вкладалося те, що він бачив і чув сьогодні. Але врешті-решт, міцний сон скував його очі. Йому снився ліс, Руна, Герт, Марк, і розмовляючи птахи і всяка всячина. Вони щось шептали йому, але він не міг розібрати, що саме. Раптом він почув знайому мелодію. То дзвонив будильник. Вмить дивовижний ліс зник і Іван прокинувся. 

Протер очі. З хвилину він не розумів де знаходиться. Але поступово він збагнув. Він вже було подумав, що вчорашнє пережите йому приснилося цієї ночі, але Амулет який висів в нього на шиї, змусив його визнати, що вчорашня його пригода була наяву. 

Поснідавши, Іван поїхав на роботу. Він мав владнати деякі справи.

Ввійшовши до свого кабінету, інженер заводу ввімкнув комп’ютер. Поки завантажувалася операційна система, Іван задумався, чи правильне рішення він прийняв учора. Обдумавши все ще раз він запустив текстовий редактор і почав неквапно набирати текст. Набравши текст, Іван уважно перечитав його. Все було вірно. Увімкнувши принтер та вставивши папір, інженер натиснув на кнопку друк. Роздрукований документ, він ще раз прочитав і задовольнившися результатом, підписав його.

Після цього він направився до директора заводу Віктора Павловича. Увійшовши до кабінету, Іван закрив за собою двері. Вийшовши через п’ять хвилин від директора, інженер попростував до бухгалтерії. В руках в його був підписаний документ.

Вже удома Іван зателефонував батькам і повідомив, що взяв відпустку під час якої поїде до санаторію.

Після телефонної розмови він почав збиратися. Він склав у рюкзак найнеобхідніші речі: консерви, ліхтарик, ніж та аптечку, мило, одноразовий посуд, GPS навігатор та ще дещо. Здавалося ніби Іван збирався в похід. Хоча насправді він не знав, що на нього очікує  від подорожі. Замкнувши двері квартири, мандрівник пішов на автовокзал.

На автовокзалі було людно. Ставши в чергу, Іван почав чекати. Дочекавшись своєї черги, інженер молочного заводу купив квиток до села Никіївка. Звичайно Іван не збирався їхати не до якого села, він просто планував вийти по дорозі, біля лісу. Звичайно, він міг би поїхати автомобілем, але не залишати його на узбіччі біля лісу.

Ось вже підійшов автобус. Іван хотів було вже ввійти в салон, як хтось гукнув:

- Привіт, Іване!

Він озирнувся, це був його знайомий Микола.

- О, привіт – привітався у відповідь Іван.

- Куди ти зібрався? – запитав Микола.

- Та до знайомого – відповів Іван і додав – А ти?

- А я зустрічаю свою тещу. Оце має приїхати. 

- Зрозуміло – мовив Іван і щоб позбутися непотрібних питань ввійшов до автобусу. 

Інженер сів на своє місце. Подумки він вже був в лісі.

Неймовірна таємничість лісу і його, зовсім, як для нього неочікувані, жителі, на диво вабили його. Він хотів знову зустріти їх. Але найбільше Іван хотів побачитися з прекрасною русалкою, яку звали так дивно і водночас прекрасно – Руна. Вмить в його пам’яті зринуло її прекрасне, ніжне, біле обличчя та гарне волосся.

Тим часом автобус рушив.

Він швидко проїхав місто й вже з його вікон виднілися поля. Понад самою дорогою росли дерева. Їхні гілки утворювали надійний захист від палючого сонця. Над полями плили білі хмарки. А поміж цих хмар блукали так же тихо думки Івана.

Іван підвівся й обережно, щоб не впасти підійшов до водія автобусу і попросив зробити зупинку біля лісу. Автобус зупинився й інженер вийшов з нього. Двері автобусу зачинили і він рушив далі. Іван надівши рюкзак на плечі потихеньку пішов знайомою стежиною.

Уже під кленом на нього чекала Руна.

- Привіт – привітався з нею Іван.

- Доброго дня – відповіла русалка і запитала – Ну що ти вирішив?

- Я залишуся і допоможу вам.

Вмить на устах річкової мешканки з’явилася посмішка. Очі її заблищали. І неймовірна радість охопила русалку. Руна миттю схопила Івана за руку і промовила:

- Чом же ми стоїмо. Побігли. Лісовик же на нас чекає.

Іванові нічого не залишалося як підкоритися цій прекрасній русалці і побігти за нею.

Пробігши десь так із пів дороги інженер зупинився. Він не звик так швидко бігати.

- Ви люди із-за своїх будівель, які димлять, зовсім слабенькі – почув Іван дорікання русалки.

- За те ви лісові жителі…

Іван на мить замовк. Його думки ще не зовсім звикли до того, що існують на планеті не тільки й люди, а й створіння з казок. Але оговтавшись трохи і перевівши подих продовжив:

- Ви так швидко бігаєте, що навіть і чемпіон світу з бігу не зможе з вами конкурувати. А щодо будівель з димом, по нашому вони називаються заводи, ми люди не можемо без них обійтися. Хоча ти права. Вони завдають шкоди довкіллю. Але ми намагаємося це виправити.

- Щось погано у вас це виходить. Але зараз це неважливо. Ходімо ліпше далі. В нас іще багато справ. Але якщо ти втомився то давай краще не будемо бігти, а просто підемо швидше.

- Гаразд – погодився з русалкою Іван.

І вони рушили далі. На цей раз вони вже не бігли, а просто йшли швидшим кроком.

Біля дуба на них вже чекав лісовик.

- Доброго дня – привітався з ним інженер.

- Доброго дня, Іване. Що ти вирішив, Іване? – сказав лісовик.

- Я допоможу вам. Хоч і не знаю чи вийде в мене?

- Ти і гном Марк вирушите завтра вранці. Він буде твоїм провідником.

Тут в розмову втрутилася Руна:

- Я піду разом з ними.

Лісовик їй заперечив:

- По перше, це небезпечно. По друге, зараз спека і ти пропадеш без води.

- По дорозі є декілька джерел. І я не боюся небезпек. Тим більше ти не зможеш мене зупинити.

- Дійсно, якщо вважати, що в тебе характер твого дідуся, то я не буду сперечатися. Можеш йти, але я закликаю будь обережна. 



Вадим Колоток

Відредаговано: 23.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись