Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

ІІ. 4. Розборки між своїми

Розборки між своїми

Лесицький пішов, пообіцявши надіслати кур’єра з усіма матеріалами справи. Точніше, справ.
Кирило, повністю поринувши в образ великого детектива, вимагав матеріали не тільки ганебно пограбованого Кулаковського, але й всі попередні, що могли пролити світло на подвиги банди мазуриків.
- То візника доведеться винаймати, - заволав Лесицький.
- На трамваї доїде, - невблаганно відрізав Холмогоров. - Не розвалиться.
Сашко обурено закашлявся, але не справив цим належного враження на пихатого розумника.
- Як думаєш, - нетерпляче спитав Кирило, тільки но за Лесицьким зачинилися двері, - нам це по зубах?
- По зубах нарешті отримаєш ти, пацан! - Сашко розгнівано насунувся на Холмогорова.
Шалений темп подій досі не давав йому змоги як слід нагримати на Кирила, але це не означало, що всі безсоромні витівки зійдуть тому з рук. Так вважав Вартовий, і, звісно, був правий.
- Та припини… - про всяк випадок Кирило відступив від розлюченого друга. - Хочеш пояснень? То я надам, без проблем…
- Без проблем?! - аж підскочив Сашко. - Ах ти ж Шерлок недороблений! Пропадаєш на рік! З’являєшся, як привид, на кладовищі в компанії зарозумілого хвалька! Всі вважали тебе мертвим, щоб ти знав! І я, між іншим, вважав!
- Послухай, я тут ні до чого…
- А хто - до чого? Посередник?
- Так.
- А хто мені брехав?! Хто фактично усунув мене від нашої справи, хто відіслав до поліції з надуманого приводу, а сам… Сам побіг на зустріч власній загибелі! 
- Ну… - Кирило трохи винувато відвів погляд, задкуючи до крісла, - все це було в інтересах розслідування! До речі, чим воно закінчилися?
- Добре воно закінчилася, - Сашко все ще стискав кулаки, а отже - був небезпечний. - Ти все розрахував вірно.
- От бачиш…
- Я бачу лише те, що ти - справжнісінький гімнюк. Чи як кажуть в цьому часі - шлємазл.
- Де ти набрався таких слів, докторе? - здивувався Кирило. - І я не «гімнюка» зараз маю на увазі! 
- Я зрозумів, не викручуйся, і не переводь тему! Я хотів поговорити з тобою про всю цю чортівню, яку ти, як бачу, вважаєш цілком нормальною! - Кирило мовчки знизав плечима. - Хоч рік зараз який?! - Сашко вхопив зі столу газету. На першій сторінці великими буквами красувалося «31 березня 1908 року». - Ого! Далеко ж нас запроторило! Ладно… Вибачень, як і завжди, від тебе ж не дочекаєшся! 
- Вибач… - видушив з себе Холмогоров. Перепросити було нескладно, проте Вартовий бачив його наскрізь - винним він не почувався. - А щодо чортівні… - Кирило розсіяно почухав потилицю. - Чесно кажучи, ти не настільки здивований і обурений, як вдаєш.
- Ти не просто гімнюк, ти - ризиковий гімнюк! - сердито, але разом з цим і захоплено, промовив Сашко. - І з чого, дозволь спитати, такі висновки?
- Бо ти не був розгублений там, на кладовищі. Сердитий - так. Але не спантеличений. З цього я роблю висновок…
- Закрийся! Висновки, ти бач, він зробив… Якщо хочеш знати, я не одної хвилини не вірив, що ти помер, розумнику! Відчував, що ти викрутишся. Але щоб у такий спосіб?! - Сашко схопився за голову. - Знаєш, це занадто навіть для тебе! 
- Ти вже передумав мене бити? - невинно спитався Холмогоров.
- Ще одне слово - і я передумаю знову!
- Мовчу… 
Здається, мир між приятелями було поновлено, і Сашко вже набагато спокійніше поцікавився:
- То що думаєш про нагальну справу?
Кирило здивовано скинув брови:
- Ти хочеш почути якийсь аналіз до того, як ми подивимось всі матеріали?
- Ну а що робити? Сходити прогулятися? Так ти ж знову знайдеш ще якусь халепу!
- Припини нарешті! - застогнав Кирило, але Сашко був невблаганний. - Я тут, і я живий!
- От і добре. Тому - сиди тут, думай і доповідай мені про результати роздумів. Тоді є невеличкий шанс, що тижнів зо два ми може й потрапимо до дому. Звісно, якщо твій приятель Посередник знову не запроторить нас к чорту на роги розслідувати чергову невідкладну справу.
- Він може, - погодився Кирило. - І він - не мій приятель. Скоріше, роботодавець.
- Гарну роботу ти собі знайшов, поки мене поряд не було! 
- Не бурчи, - майже лагідно попросив Кирило, - Ми маємо справу з організованою бандою і це точно не поодинокі виступи окремих мазуриків. Справа на вокзалі не була імпровізацією, отже, вони мали «навідників» серед досить високих чинів поліції.
- Чому так думаєш? 
- Кулаковський - тайний радник міністра внутрішніх справ. Про його переміщення знали не так вже й багато людей.
- Можливо, він просто прошляпив свою валізу, коли покинув купе!
- Варіант випадковості також не можна виключати, - погодився Кирило. - Але я б поставив на навідників.
- І той і той варіант мені не подобається, - Сашко роздумливо пройшовся по вітальні.
- Так! А саме погане знаєш що? Вони не зупиняться на вуличних пограбуваннях, - Кирило теж підвівся з крісла і підійшов до вікна. - Якщо ми їх не спіймаємо, вони перейдуть до грабунку банків, магазинів і помешкань городян.
- І до таких милих твоєму серцю вбивств!
- Ти все ще сердитий на мене, - сумно констатував Кирило.
- Ще б пак, сердитий!
Відповісти Холмогоров не встиг.
- Панове! - пролунало з першого поверху. - Хлопці! Я піднімаюся до вас!
- Хто це? - Сашко здивовано глянув на Кирила. Той посміхнувся:
- А от схоже, і наша домогосподарка! Ну, пам’ятаєш, та, до якої ти збирався залицятися?



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись