Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

ІІ. 13. Виграшна партія

Виграшна партія.

- Ви мене геть розгромили, паничу! - вже третій супротивник відійшов від більярдного столу. 
На столику, за яким Кирило пив каву перед початком гри, вже лежала чимала купа грошей. Туди ж він недбало кинув черговий виграш. Майже вся кондитерська згуртувалася біля більярду. Напої і наїдки офіціанти теж носили до ігрового столу.
- Нудно, - сказав Холмогоров, ні до кого конкретно не звертаючись. - Нудно грати на гроші. Я вже виграв майже всі купюри, яки були в кишенях у цій богом забутій кав’ярні!
Чоловіки навкруги більярдного столу незадоволено загомоніли, але чомусь ніхто не ризикував вступити в двобій з хвальком. Кирило насупився. Провокація не спрацювала, але ж він не прийшов сюди не гроші заробляти, а справу розкривати! 
- Що ж, - зітхнув він, - вечір не задався. Або ж… - Кирило зробив паузу і зняв з руки електронний годинник, який потрапив сюди разом з ним із зовсім іншого часу, - може хтось з вас має яку-небудь цікаву річ, якусь… коштовність, на яку ми зіграємо? Я ставлю це! - годинник полетів в центр більярду.
В кав’ярні запанувала насторожена тиша. 
«Невже пані Хана помилилися? А може й ні…»
До більярдного столу протиснувся товстий огрядний мужчина, лисий, як отой більярдний шар, які він, схоже, збирався «катати» з Холмогоровим.
- Цікава штучка, - сказав товстун, схиляючись над кириловим годинником. - Звідки це?
- Штучка швейцарська, - недбало кинув той. - Привіз з останньої подорожі.
- Хм… Я бачив сучасні годинники, але цей… - гравець продовжував з цікавістю розглядати розробку наступного століття. - То де, кажете, ви його купили, паничу?
- Я не казав, - різко відповів Кирило. Товстун йому не подобався. - Маєте, на що грати?
- Може й маю… 
- Покажете?
Товстун, хитро посміхнувшись, поплескав себе по нагрудній кишені жилету.
- Ви ж азартний, хлопче! Не бажаєте зіграти «в темну»?
«Тільки цього мені не вистачало», - незадоволено подумав Холмогоров і відкрив було рота, щоб відшити нахабного товстуна, але з подивом почув від себе зовсім інше:
- Чом би й ні?
«Хвалько», - з осудом прошепотів в його голові голос Сашка. - «Пацан!»
Кирило струснув кучерями, проганяючи з думок нестерпного Вартового.
- Тоді до гри, юначе! - просіяв товстун. - Такого годинника в моїй колекції ще не було. То де, кажете, ви його купили?
- Я не казав! - роздратовано повторив Холмогоров, взяв кий і точним різким рухом розбив піраміду шарів.
Столики в кондитерській Семадені спустіли. Всі відвідувачі кав’ярні скупчилися біля більярдного столу, де гра, тим часом, йшла із перемінним успіхом. Кирило і товстун обмінялися серією влучних ударів, і рахунок був рівний. На столі лишалося лише декілька шарів.
- Цікава партія, - сказав товстун, обходячи стіл і обираючи позицію для удару. - До речі, як вас звуть, паничу?
- Чому ви впевнені, що це - доречно? - спитав Кирило, обходячи стіл з протилежного боку.
- Ви з усіма такий колючий? - хмикнув товстун. - Звалились нізвідки в нашу невеличку теплу компанію гравців, вийняли гроші з наших кишень…
- Виграв, - поправив Кирило. - Що в імені моєму вам?
- Ви ще й поет? - здивувався товстун.
«Піжон», - подумав Холмогоров, чомусь знову голосом Сашка.
- Бийте вже! - різко скомандував він.
Товстун здригнувся, мимоволі виконуючи розпорядження, і… промазав.
- Думаю, я програв, - сумно сказав він.
- Ще ні, - Кирило швидко підняв кий і, майже не дивлячись, наніс удар. - А от тепер - так! Кирило Холмогоров, до ваших послуг!
Глядачі приголомшено видихнули, по кав’ярні пройшло захоплено шепотіння. Товстун розчаровано крякнув і поліз у кишеню жилета.
- Ось ваш виграш, пане Холмогоров. Тримайте! - не втримавшись, він жбурнув щось на середину більярдного столу.
Кирило швидко перегнувся через стіл і вхопив свій приз. Це був Орден Святого Станіслава.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись