Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

ІІІ. 8. Альма-матір

Альма-матір

Дощ скінчився, і Кирило, який завжди надавав перевагу пішим прогулянкам перед громадським транспортом, дістався до хімічного корпусу Університету за якихось двадцять хвилин.
Душу гріла нова справа - нарешті! 
Що гріха таїти, останні три місяці він почувався засмученим. Души краяли сумніви. А може, він, як професіонал, нічого не вартий? А якщо він - не справжній детектив, а лише іграшка в пухких і спритних руках Посередника?! А якщо це насправді так, то може варто було не поступатися Сашкові, а сказати Посереднику «так», там, у Септера, як він того насправді хотів?
І от зараз, Кирило був рішуче налаштований випробувати себе. Він навіть друга долучати до справи не дуже хотів. А що як потім, ну, коли він все блискуче вирішить, в душу знову закрадуться сумніви, а чи вирішив би він цю загадку самостійно? 
Ні, такого життя, як в останні три місяці, він більше не хотів, тому твердо вирішив, що зі справою Ромчика розбереться самостійно. 
Кирило зупинився перед дверима хімічного корпусу. Серце пропустило один удар. Жодного разу з моменту свого повернення він не був тут. Жодного разу - навіть не намагався. То було інше життя, яке скінчилося, коли він котився зі схилу річардової гори, а потім прийшов до тями в неймовірному десь і колись.
Але зараз все по іншому. У нього є справа і потрібна лабораторія та декілька годин, протягом яких його ніхто не потурбує. І він вже вирішив, хто саме все це йому забезпечить.
Кирило рішуче струснув кучерями й увійшов до стін власної «альма-матері».
Вітася він знайшов там, де і планував.
Те, що Кирило жодного разу не спромігся відвідати рідний факультет, зовсім не означало, що він не слідкував за долею тих, хто був йому небайдужий. Не так вже, справді, й багато було друзів, або просто тих, хто відносився до нього приязно, у Кирила Холмогорова. 
Вітась, який рік тому познайомив його із Сашком Вартовим, готувався до вступу до аспірантури. 
- Привіт, - сказав Кирило, за звичкою, що так дратувала Вартового, безшумно виникаючи в дверях лабораторії. - Ти можеш пустити мене попрацювати на кілька годин?
- Привіт, Холмогоров, - після невеличкої паузи відповів Вітась. - Чув, що ти воскрес. Але не сподівався побачити тебе тут так швидко.
- Швидко? - Кирило з подивом зрозумів, що спантеличити своєю ефектною появою колишнього однокурсника не вдалося. - Та я тут вперше після… ти розумієш…
- Еге ж, - погодився Вітась, - заходь, не соромся. Як справи у Вартового?
- Чудово, - відповів Кирило, мимоволі згадуючи перекошену мармизу Сашка, коли він «вилучив зразки» з лабораторії шпиталю. - Просто чудово!
- Він не набив тобі пику за твоє раптове зникнення майже на рік? До речі, де ти був?
- Я працював, - чесно відповів Кирило. - Ні, - подумавши, додав він. - Не набив.
- А я б набив, - знизав плечима Вітась, - коли був би твоїм другом. Він же твій друг? У тебе взагалі є друзі, Холмогоров?
- Ти пустиш мене попрацювати? - Кирило почав втрачати терпець. - В мене нагальна справа.
- Авжеж, - хмикнув Вітась. - В тебе нагальна справа, і хай весь світ зачекає. Ти зовсім не змінився, Холмогоров.
- Чому б я мав змінитися? - щиро здивувався Кирило.
Вітась зітхнув, підвівся і попрямував до дверей.
- У тебе є дві години, Холмогоров, - сказав він. - Завдяч за це нашому попередньому знайомству.
- Можливо, знадобиться більше! - крикнув Кирило.
- Твої проблеми! - безтурботно долинуло з коридору.
Кирилу знадобилося три години, щоб виділити із зразків крові Ромчика отруйну речовину, яку не змогли виділити лаборанти у військовому шпиталі. І це було зрозуміло, бо все ж таки вони були військовими лікарями. А речовина, яка підточувала здоров’я його нового знайомого, до сучасних бойових отрут не мала жодного відношення.
Ромчик був отруєний талієм.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись