Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

ІІІ. 12. Полювання на маніяка

Полювання на маніяка

- Скільки ми ще будемо тут сидіти?! - Сашко нервово крутнувся на сидінні, але Кирило лише насунув нижче на носа кепку і лишився непорушним. 
- Хто тобі взагалі сказав, що таксисти носять кепки?! - обурився такою неувагою Вартовий.
Цього разу він заслужив на іронічний погляд.
- Фільтровник! - не вгамовувався Сашко.
- Ти диви! - не витримав Кирило. - Бачу, ти добре підготувався до полювання!
- Таксистів, що чекають на клієнта, стоячи на одному місті, в Києві споконвіку називають фільтровниками.
- Ну, про споконвіку ти загнув!
- Нічого я не загнув! Ми стирчимо тут з середи…
- З вівторка…
- З вівторка?! О господи! А сьогодні вже четвер. До тебе в бісову тачку ще не сів жодний пасажир, жодний! І знаєш чому? Бо нормальні люди в двадцять першому сторіччі користуються «Убером», на крайній випадок - «Уклоном».
- Вартовий, не нуди! - спалахнув Кирило. - Сходи краще за кавою! Я не просив тебе стирчати тут зі мною вечорами. Сам впораюсь.
- Ага, впораєшся ти, а як же! - Сашко виліз із машини і пішов до найближчого кіоску з кавою. - Від тебе відвернись на хвилинку, а ти вже по операх і баштах стрибаєш…
- Ну нуди! - повторив Кирило йому вслід.
Ну справді! Він же не просив про допомогу. Таксувати він міг і сам. Хоча таксувати - це занадто сильно сказано. Вони паркувалися з самого низу Андріївського Узвозу, де вечорами Ромчик полюбляв чекати на пізніх клієнтів, що виходили з театру «Колесо» і були не проти взяти таксі. Та, чи то спектаклі в ці дні збирали мало глядачів, чи то Холмогорову так не щастило, але за три дні вечірнього чергування клієнтів у них з Сашком так і не з’явилося.
- Тримай! - Сашко плюхнувся на сидіння, простягаючи другові стаканчик з кавою. - Слухай, ти звичайно детектив, і все таке… Але ти впевнений, що наш маніяк такий весь дурний, що клюне на тебе гарного у цій гарній тачці?
- Не впевнений, - визнав Кирило. - Але на нас клюнув дехто інший.
- Хто? 
Кирило мовчки кивнув за вікно, де до машини підходили два міцних кремезних хлопця.
- Ага! - хижо посміхнувся Сашко. - Конкуренти підтягнулися? Зараз я з ними поговорю!
- Тільки без членоушкодження, - попросив Кирило. - Нам тут ще працювати.
Але нудьгуючий Сашко вже нічого не чув і радо вистрибнув з машини назустріч пригодам. Кирило посміхнувся і щільніше прикрив вікно. За друга він не хвилювався, а проблеми хлопців його не обходило.
Як він і думав, до бійки справа не дійшла. Сашко вмів розмовляти з ким завгодно, та і армійський досвід дозволив йому швидко вгамувати таксистів. Через п’ять хвилин він знову всівся в машину.
- Нормальні хлопці, Ромчику передавали привіт.
- Розповіли щось цікаве?
- Ні. Нажаль, вони нічого не знають.
- Хто б сумнівався!
- Ти тому навіть не виліз з ними поговорити?
- Цілком поклався на тебе.
- От бачиш! Я можу не тільки каву носити.
- Не впевнений!
Сашко оторопів:
- Що ти сказав?
Кирило неспішно повернувся до нього:
- Йшов би ти додому, Вартовий! Скажу тобі чесно, за ці три дні ти мені неабияк набрид. Тільки й робиш, що ниєш! Здається, у тебе сьогодні нічне чергування в шпиталі, от і йди собі на роботу!
- Знаєш… - після паузи сказав Сашко. - Це занадто навіть для тебе. Якщо я тобі зараз не потрібен, то так і скажи!
- От і кажу! - відрубав Кирило.
Сашко мовчки вийшов з машини, щосили гепнувши дверима.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись