Чотири кроки до початку (шерлокіана)

Розмір шрифту: - +

ІІІ. 24. Ну і дурень ти, Холмогоров!

Ну і дурень ти, Холмогоров!

Кирило скривився.
- А ви звідки знаєте цього неприємного типа?
- Питання тут задаю я! - гарикнув Вілен Макарович.
- Я б так не сказав, професор Моріарті!
- Що?!
- Чому ви так вз’їлися на щурячу отруту?
Зв’язний і безпомічний, Кирило вперто йшов в наступ і перехопив таки ініціативу. Вілен Макарович потер лоба і з викликом відповів:
- Якщо австралійська домогосподарка змогла виділити талій з щурячої отрути, то чим я гірший?
- О! - тільки й спромігся вичавити з себе Кирило.
- Ви не знали? Ви нічого не читали про «талієве божевілля» в Австралії в середині двадцятого сторіччя? - здивувався професор. - То який же ви, в біса, приватний детектив і розслідувач отруєнь?
«От зараз було особливо образливо!»
- Тобто, де взяти отруту, ви зметикували. Але навіщо?! Що вам зробили ті двоє, Ромчик і перший володар машини?
- Чому ви живий? - поставив зустрічне питання професор. - Я бачив, як ви котилися по схилу гори, а потім ваше тіло зникло і з’явився той… круглий нахаба! Що ви зробили з прем’єр-міністром?! - заволав Вілен Макарович. - Що ви зробили з історією?! Що ви зробили зі мною?! Чому я пам’ятаю те, чого ніколи не було?! Або було в якійсь іншій реальності!
«Посередник що, проґавив свідка?! Ну хіба ж не бовдур?! А Сашко ще мене постійно йолопом кличе!»
- Припустимо, - сказав Кирило вголос, - що саме так все і було, хоча це повна маячня і ви хворий, професору, чесно вам кажу! Але навіть - хай! Але до чого тут вбивства і отруєння?!
- Бо історія - лінійна!!! - заверещав Вілен Макарович. - Повинна бути лінійною! А ти змінив її, хлопчик-тригер! Ти, і те бісове створіння, що називає себе Посередником! 
- Та чому ви вирішили, професоре, що це зробив я?!
Вілен Макарович примружився:
- Не тримайте мене за дурня, хлопчику! Якщо зі мною на протязі півроку відбуваються одразу ж дві незбагненні з точки зору здорового глузду події, то що - вони геть не пов’язані між собою? Ви зовсім відмовляєте мені в логіці?
Тут Кирилу крити було нічим.
- То й шукали би мене! Навіщо ви заходилися труїти ні в чому не винних людей? 
- Вони - свідки. А всі винні, причетні та свідки повинні вмерти!
- Це нічого не пояснює, - Кирило відчув, як починає паморочиться голова. - До речі, для розуміння, професор, в машині ми обидва дихали талієм з вашого чемоданчику? - професор кивнув. - І зараз дихаємо? - професор кивнув повторно. - Дуже дякую! Отже, повернемося до нашої розмови, поки ми ще можемо! То ті двоє теж причетні до змін в історії? Або винні? Або… дайте вгадаю… свідки?
- Я так подумав! - професор знову всівся на табурет. - Якщо я, який опинився поряд з тобою, пам’ятаю попередній варіант історії, то і всі, хто був поряд…
- А вони були поряд?!
- Їхня стоянка прямо під річардовою горою!
- О господи! - застогнав Кирило. - І через це ви заходилися вбивати таксистів?! Через те, що вони просто паркувалися під горою?!
- Саме так.
- Ви схиблений! - з почуттям сказав Кирило. - Я завжди знав, що зайняття історією до добра не доведуть! Ви гепнулися задовго до всіх цих подій, професоре! Я здам вас навіть не поліції, а санітарам в білих халатах.
- Ти помреш тут через декілька годин, - втомлено сказав Вілен Макарович.
- А ви - ні? Вирішили, що ви безсмертний?
- І я теж. Всі, хто знає про минуле, якого вже немає, повинні померти.
І от тут Кирило остаточно зрозумів, в яку халепу він вляпався. Вілен Макарович привіз його сюди вбивати, це так, але й він сам приїхав сюди вмирати.
Холмогоров сплюнув на підлогу і без здивування відмітив, що слина змішана з кров’ю.
- Ви такий ідіот, професор Моріарті! - з огидою вимовив він. - Якби ж у вас дійсно був мотив! Але ж ви все собі придумали і через це занапастили стільки життів! 
- Ідіот - це ви, наївний ви хлопчик-тригер, - заперечив Вілен Макарович, - якщо думаєте, що той чорт на ім’я Посередник вас не обдурить! Обдурить, використає, а потім - викине на смітник! - він закашлявся. 
Літня веранда із щільно заклеєними вікнами була повна парів талію. Кирило подумав, що скільки б берлінської лазурі він не проковтнув, йому це навряд чи допоможе.
Нарешті, професор, який про антидот не знав і його не завчасно не прийняв, знепритомнів, і до Холмогорова теж підкралося милосердне безпам’яття.



Тетяна Юр'єва

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись